Структура популяцій лучних рослин на заплавних луках лісостепової зони за умов випасання та сінокосіння

Abstract

У статті наведено результати досліджень зміни онтогенетичної та віталітетної структур популяцій злаків: Dactylis glomerata L., Festuca pratensis Huds., Phleum pratense L., Deschampsia cespitosa (L.) P. Beauv., Alopecurus pratensis L., Elytrigia repens (L.) Nevski., Bromopsis inermis (Leyss.) Holub. та бобових: Trifolium pratense L., Trifolium repens L., Medicago falcata L., Medicago lupulina L., Lotus corniculatus L., Vicia cracca L, а також динаміки надземної фітомаси, які відбуваються під впливом випасу і сінокосінь різної інтенсивності за умов заплавних луків річок Псел та Сула (Сумська область). Онтогенетичний аналіз показав, що злаки зберігають повночленні або неповночленні популяції нормального типу у 70% випадків і перетворюються на інвазійні та регресивні лише на останніх ступенях градієнтів. Бобові виявились менш стійкими, нормальний тип популяцій зареєстрований лише у 50% випадків. Генеративність популяцій злаків відрізняється стійкістю до випасання і знижується до 23–53% тільки на останніх ступенях, а сінокосіння взагалі суттєво не змінюють цей показник. За значенням індексу віковості досліджувані популяції розділились на три групи: перша – без суттєвих змін (A. pratensis, E. repens), друга – омолодження популяцій (D. glomerata, F. pratensis, D. cespitosa, M. falcata), третя – старіння популяцій (всі інші досліджувані види). Індивідуалізована також реакція видів на сінокосіння – різке збільшення віковості популяцій A. pratensis і V. cracca. За пасквальним і фенісиціальним градієнтами у всіх (за виключенням D. cespitosa) досліджуваних видів рослин зареєстровано закономірне, статистично достовірне зниження віталітетної якості популяцій Q. У порядку зниження стійкості до випасу досліджувані злаки склали ряд: F. pratensis → P. pratense → B. inermis → A. pratensis → E. repens → D. glomerata. Реакція бобових була подібною. Найстійкішими виявились T. repens і M. lupulina, малостійкими – T. pratense, M. falcata і L. corniculatus, дуже вразливим – V. сracca. Бобові, як і злаки, краще переносили сінокосіння. Аналіз динаміки накопичення надземної фітомаси показав, що на останніх ступенях пасовищного градієнту із травостою випадають E. repens і V. cracca. D. glomerata, P. pratense, T. pratense і L. corniculatus (7–15%). У D. cespitosa, T. repens і M. lupulina запас фітомаси збільшується у 3–9 разів. За умов безсистемних сінокосінь у злаків зберігалось 390,0 г/м2 , а у бобових 48,5 г/м2 фітомаси. Загальний аналіз онтогенетичної та віталітетної структури та динаміки надземної фітомаси популяцій демонструє, що найбільші зміни у популяціях злаків і бобових відбувається на останніх ступенях пасквального градієнта, коли кількість тварин, що випасаються, перевищує 7–10 голів великої рогатої худоби на 1 га, а також за умов безсистемних сінокосінь.