Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в контексті судової реформи в Україні

Abstract

Дисертація є комплексним науковим дослідженням, присвяченим вивченню інституту кримінально-правової охорони сфери інтелектуальної власності, особливостям правових засад і визначенню напрямків посилення охорони об’єктів прав інтелектуальної власності, аналізуванню механізмів судового захисту інтересів суб’єктів прав інтелектуальної власності та вдосконаленню кримінального законодавства у цій сфері. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблеми кримінально-правової охорони сфери інтелектуальної власності в Україні, в якому, з урахуванням наукових здобутків вітчизняних і зарубіжних учених розкрито сутність та особливості інституту кримінально-правової охорони сфери інтелектуальної власності в процесі реалізації судової реформи, її поточних результатів та найближчих перспектив, а також трансформацій, обумовлених посиленням євроінтеграційних процесів, розвитку цифрових технологій та дії правового режиму воєнного стану. На підставі проведеного дослідження здійснене узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду щодо місця інтелектуальної власності в системі правових цінностей. Сформовано позицію про те, що сфера інтелектуальної власності належить до цінних об’єктів кримінально-правової охорони, якому, проте, в чинному КК України не приділено достатньо уваги, оскільки кримінально-правові норми щодо захисту прав інтелектуальної власності не систематизовані, а розміщені в різних розділах Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України), зокрема, в Розділі V КК України «Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини та громадянина», а також в Розділі VII КК України «Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності». Крім того, законодавець не врахував тенденції цифровізації всіх сфер життєдіяльності суспільства та розвитку цифрових технологій з елементами штучного інтелекту, здатного самостійно згенерувати наукову працю, що теоретично теж може належати до об’єктів прав інтелектуальної власності. Досліджено досвід зарубіжних держав відносно стану кримінально-правової охорони сфери інтелектуальної власності та встановлено, що для багатьох держав європейського простору характерним є виокремлення самостійного розділу у кримінальному законі (Іспанія), або наявність окремого кодексу інтелектуальної власності (Франція). Кримінальний кодекс Королівства Бельгія (1867) містить Розділ VIII «Правопорушення в сфері промисловості, торгівлі та публічних аукціонах», у якому розміщена ст. 309, що захищає комерційну таємницю. Кримінальний кодекс Республіки Хорватія (1997) містить Розділ 17 «Кримінальні правопорушення проти власноті», у якому розміщені ст. 229-232, що встановлюють відповідальність за порушення авторських прав, прав артистів-виконавців, незаконне використання авторського твору або художнього виконання, порушення прав виробників аудіо-, відеозаписів та прав, пов’язаних з радіомовленням, порушення патентних прав. Зазначений аналіз кримінального законодавства держав ЄС свідчить про те, що у більшості з них або існують самостійні розділи (підрозділи) у кримінальних кодексах, або кримінально-правовій охороні прав інтелектуальної власності присвячено розділи нормативно-правових актів про захист інтелектуальної власності. Зокрема, Закон Польщі про авторське право від 4 лютого 1994 р. «Про авторське право та суміжні права» містить Розділ 14. Кримінальна відповідальність (ст. 115-123). Специфіка інтелектуальної власності як об’єкта полягає в тому, що в умовах посилення євроінтеграційних процесів в Україні особливої цінності набувають результати інтелектуальної праці людини, що з одного боку, є джерелом прибутку, а з іншого цінним ресурсом для створення конкурентоспроможної економіки на виконання Копенгагенських критеріїв для набуття повноцінного членства України в Європейському Союзі. Акцентовано на тому, що інтелектуальна власність є важливим інструментом для досягнення Цілей сталого розвитку, зокрема, Цілі 9 «Промисловість, інновації та інфраструктура». Проведене аналізування національного законодавства дозволило встановити тенденції до поступових, проте логічних трансформацій у системі правової охорони сфери інтелектуальної власності, що відображені в положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності» від 20.03.2023 р. № 2974-IX, згідно з яким було внесено зміни до низки нормативно-правових актів щодо забезпечення охорони прав інтелектуальної власності. Зокрема, до Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Закону України «Про авторське право та суміжні права» та деяких інших. Водночас стан правової охорони сфери інтелектуальної власності в Україні залишається незадовільним, про що свідчать вибіркові статистичні показники зареєстрованих кримінальних правопорушень проти прав інтелектуальної власності, значна кількість підробок, відсутність дієвих механізмів захисту та реалізації інноваційної продукції, контрафактної продукції низької якості, що, зокрема, в умовах дії правового режиму воєнного стану потрапляє в Україну під виглядом гуманітарної допомоги. З огляду на це наголошено, що саме кримінально-правова охорона сфери інтелектуальної власності та ефективний судовий захист відповідних прав інтелектуальної власності дозволять реалізувати превентивну функцію держави щодо вчинення відповідних правопорушень і сприятимуть досягненню встановлених Європейською Радою Копенгагенських критеріїв (Данія, 1993) у частині дієвої ринкової економіки, конкурентоспроможної на ринку Європейського Союзу. Здійснений аналіз даних вибіркових статистичних показників звітів правоохоронних органів за період із 2015 до 2022 року щодо вчинення кримінальних правопорушень у сфері інтелектуальної власності в Україні для виявлення окремих тенденцій їх прогнозування та розробки практичних рекомендацій, проаналізована судова практика кримінальних проваджень у спорах із питань інтелектуальної власності. У дисертаційному досліджені встановлено, що дії законодавця в напрямку кримінально-правової охорони сфери інтелектуальної власності характеризуються певною непослідовністю щодо криміналізації відповідних діянь. Зокрема, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скасування маркування контрольними марками примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 15.12.2021 № 1965-IX мав наслідком декриміналізацію ст. 216 КК України. Проте ч. 2. ст. 1 Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо відповідальності за порушення авторського права і (або) суміжних прав» оптимізовано зміст ст 176 КК України. Зокрема, об’єктивна сторона цього кримінального правопорушення набула нових проявів («кардшейрінг» та «камкординг»), а також як спосіб «фінансування» діянь порушення авторського права та суміжних прав. Акцентовано на необхідності приведення у відповідність, зокрема уніфікації та стандартизації окремих дефініцій кримінально-правових норм щодо захисту прав інтелектуальної власності, застосовуваних у чинному КК України. Наголошено, що в чинній редакції ст. 177 КК України використано термін «топографія інтегральної мікросхеми», який натомість замінено терміном «компонування напівпровідникових виробів» у відповідних положеннях ст. 420 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Таким чином, запропоновано в статті 177 КК України замінити термін «топографія інтегральної мікросхеми» на термін «напівпровідникові вироби» для узгодження відповідної термінології КК України та ЦК України, оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення охорони прав на компонування напівпровідникових виробів» від 19.09.2019 № 111-IX абц. 9 ч. 1. ст. 420 ЦК України було викладено в такій редакції: «компонування напівпровідникових виробів». Обґрунтовано, що в ст. 231 та 232 КК України комерційна й банківська таємниці не є тотожними поняттями, хоча є предметами зазначених кримінальних правопорушень, що фактично охоплюються різними видами суспільних відносин. Суспільні відносини, що їх утворюють, є абсолютно різними. Комерційна таємниця відповідно до абз. 12 ч. 1 ст. 420 ЦК України є об’єктом права інтелектуальної власності, а поняття банківської таємниці за своєю суттю охоплює значно ширше коло відомостей, ніж комерційна таємниця. Тому запропоновано виділити зі ст. 231 КК України дві самостійні кримінально-правові норми: «Незаконне збирання з метою використання та використання відомостей, що становлять комерційну таємницю» та «Незаконне збирання з метою використання та використання відомостей, що становлять банківську таємницю». Також запропоновано виділити зі ст. 232 КК України дві самостійні кримінально правові норми: «Розголошення комерційної таємниці» та «Розголошення банківської таємниці або професійної таємниці на ринках капіталу та організованих товарних ринках». Аргументовано доцільність виділення в Особливій частині КК України самостійного Розділу VІІ-1 КК України «Кримінальні правопорушення проти прав інтелектуальної власності» та запропоновано його структуру, що складається з таких кримінально-правових норм: ст. 176 (ст. 2331) «Порушення авторського права та суміжних прав»; ст. 177 (ст. 2332) «Порушення прав на винахід», корисну модель, промисловий зразок, напівпровідникові вироби, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію»; ст. 229 (ст. 2333) «Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару»; 231 (ст. 2334) «Незаконне збирання з метою використання та використання відомостей, що становлять комерційну таємницю»; ст. 232 (ст. 2335) «Розголошення комерційної таємниці». Відповідні пропозиції також можуть бути відображені в проєкті нового КК України в контексті реформування кримінального законодавства, що перебуває на етапі доопрацювання відповідною робочою групою з питань розвитку кримінального права. Установлено, що новостворений Вищий суд з питань інтелектуальної власності так і не розпочав свою практичну діяльність через допущені під час його утворення помилки та правові колізії, що значно сповільнює розвиток механізмів судового захисту суб’єктів прав інтелектуальної власності. Висловлено пропозицію щодо доцільності ухвалення Закону України «Про комерційну таємницю» для правового забезпечення захисту законних інтересів суб’єктів прав інтелектуальної власності та створення сприятливих умов для розвитку сфери інтелектуальної власності України. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що пропозиції та висновки, сформульовані в дисертації, можуть бути використані в науково-дослідній роботі для проведення подальших наукових досліджень охорони сфери інтелектуальної власності; правотворчості – для вдосконалення системи кримінально-правових норм (зокрема, в контексті розроблення проєкту нового КК України), безпосередньо для розроблення проєктів законів, проєктів внесення змін до чинних нормативно-правових актів; правозастосуванні – у діяльності судів, адвокатів; освітньому процесі під час викладання дисциплін кримінально-правового циклу, підготовки підручників, навчальних посібників, коментарів кримінального законодавства України. Положення дисертації можуть застосовуватися під час викладання курсів «Кримінальне право України», «Судові системи та порівняльне судове право», «Порівняльне кримінальне право», «Право інтелектуальної власності».