Правове регулювання соціальних відпусток за законодавством України

Abstract

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є одним із перших досліджень правового регулювання соціальних відпусток в умовах ринкової економіки, у якій комплексно, на основі сучасних методів пізнання, здобутків як вітчизняної та зарубіжної правничої науки, національного і зарубіжного законодавства, розкрито зміст та особливості регулювання та практичної реалізації права на соціальні відпустки. Так, надане авторське поняття соціальної відпустки, розглянута нова класифікація соціальних відпусток, сформульована доцільність розширення підстав для надання соціальних відпусток працівникам, які поєднують свою професійну діяльність з виконанням сімейних обов’язків, як чиннику поновлення майбутнього трудового потенціалу країни, розглянуті відпустки без збереження заробітної плати як особливий вид соціальної відпустки. Запропоновано, що в нових умовах господарювання, коли держава вже не є єдиним власником засобів виробництва, деякі аспекти в наданні соціальних відпусток може вирішувати роботодавець, як в односторонньому порядку, так і при укладенні колективного договору. Сьогодні основним суб’єктом соціальної політики є держава, саме тому визначаючи людину найвищою соціальною цінністю, вона повинна забезпечити верховенство права, громадянський мир і злагоду в суспільстві, надавати на субсидіарних засадах соціальну допомогу усім громадянам, які перебувають у важкій життєвій ситуації, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя. До цих аспектів соціальної політики держави треба також віднести і надання соціальних відпусток за чинним трудовим законодавством. Тому, у роботі на основі існуючих здобутків вітчизняної та зарубіжної науки трудового права та права соціального забезпечення, а також чинного законодавства та правозастосовчій практики проведено аналіз правового регулювання та практичного надання соціальних відпусток. За результатами дослідження здійснено формування напрямів щодо вдосконалення правового регулювання соціальних відпусток в сучасних умовах систематизації та кодифікації трудового законодавства України. В трудовому праві України поняттям відпустки охоплюється багаточисельні випадки вивільнення працівників від виконання трудових обов’язків із збереженням за ними місця роботи або посади. Окрім загальних для усіх працівників щорічних відпусток законодавством передбачено надання ряду додаткових відпусток, а також для виконання працівником своїх сімейних обов’язків. В роботі визначено поняття і значення відпусток за чинним трудовим законодавством, проведено їх наукову класифікацію: за цільовим призначенням (тобто метою їх надання); за підставами їх надання та їх оплачуваності. Класифікація існуючих відпусток в трудовому праві України має важливе значення, оскільки надає можливість різноманітно та відповідно реаліям сьогодення описати ознаки та характеристики досліджуваних явищ. Класифікація відпусток може бути нормативна і доктринальна. Тобто критерії класифікації встановлені в законодавстві та критерії вироблені науковцями, шляхом аналізу суспільних відносин, нормативних актів та правозастосовчої практики. З подальшим розвитком трудового законодавства в Україні вбачається тенденція до вдосконалення та розширення критеріїв класифікації відпусток: щорічні відпустки; додаткові відпустки у зв’язку з навчанням; творчі відпустки; соціальні відпустки; відпустки без збереження заробітної плати та інші їх види, які можуть бути встановлені в результаті локальної нормотворчості. В основу поділу зазначених відпусток покладено мету, з якою вони надаються та ознаку оплачуваності. Кожна група відпусток має свою внутрішню структуру, яка будується за ознакою цільового призначення конкретної відпустки. Це означає, що такі питання, як виникнення права на відпустку, її тривалість та оплата, використання відпустки, захист права на відпустку для кожної категорії відпусток вирішується по-різному виходячи з їх класифікації та нормативного забезпечення їх надання. Під відпусткою треба розуміти встановлений законодавством, колективним договором, угодою, а також трудовим договором проміжок часу, впродовж якого працівник звільнюється від виконання своєї трудової функції з метою відпочинку від праці, відновлення працездатності, народження та виховання дітей, здобуття освіти, наукової діяльності, сімейних обставин та інших поважних причин із збереженням місця роботи або посади. Звідси витікає, що відпустка – це не завжди відпочинок, але завжди тимчасове звільнення від виконання трудових обов’язків. Тому конкретний зміст права на відпустку в кожному окремому випадку залежить від обставин, що характеризують саме цей випадок та надають підстави для надання відповідної відпустки і її тривалості. В роботі пропонується визначити соціальну відпустку як встановлений трудовим законодавством, або відповідною угодою період, впродовж якого працівник звільняється від виконання трудової функції для реалізації сімейних обов’язків по народженню і вихованню дітей, тимчасової непрацездатності та з інших сімейних обставин і поважних причин або з виниклих соціально значимих подій і наслідків. Важливою ознакою соціальної відпустки є грошова компенсація, яка виплачується замість втраченої заробітної плати, із спеціальних фондів соціального страхування. Соціальні відпустки можуть бути і безоплатними, а також оплатними за рахунок доходів роботодавця, якщо вони визначені колективним договором або іншим локальним нормативним актом конкретного підприємства, установи або організації. Визнається, що надання соціальних відпусток є не тільки засобом соціального захисту, але й засобом заохочення працівників до реалізації батьківських і сімейних функцій і підкреслює державний інтерес, державні гарантії по підтримці сім’ї та виховання дітей. Це є дуже важливим аспектом в діяльності держави, бо для того, щоб без шкоди для власного здоров’я, інтересів дітей та сім’ї, працівники з сімейними обов’язками мали можливість поєднувати свою професійну діяльність із виконанням сімейних обов’язків, держава і суспільство повинні надавати таким особам певний соціальний захист та допомогу, а також відповідні пільги у зв’язку з обов’язком по вихованню дітей. Враховуючи ці обставини, в роботі здійснюється дослідження їх як правового елементу соціального захисту працівників із сімейними обов’язками та інших працівників, які мають соціальні підстави для їх надання, що передбачені чинним трудовим законодавством. Зазначається, що відносини, які виникають при наданні соціальних відпусток носять особливий, допоміжний характер в процесі реалізації трудових правовідносин. Вони допомагають поєднати більш ефективну реалізацію безпосередньо трудової і соціальної функції працівника, поєднуючи також в собі їх правову регламентацію: надання відпусток забезпечується трудовим законодавством, а їх грошова компенсація – правом соціального забезпечення. Особливо це стосується належного виконання сімейних обов’язків, тобто обов’язків по народженню та вихованню дітей. Це важлива роль сім’ї в аспекті поповнення майбутнього трудового потенціалу країни і вона потребує відповідного соціально-правового захисту та підтримки з боку держави та суспільства, бо є також фактором реалізації цілей сталого розвитку. Таке завдання і призване виконувати ефективне правове регулювання соціальних відпусток, державних допомог та пільг працюючим громадянам з сімейними обов’язками.