Документування приналежності до дворянського стану в Російській імперії (кінець XVIII-початок ХІХ ст.)

Abstract

У статті розглядаються механізм документального оформлення приналежності до російського дворянства. З'ясовано, що відповідно до виданої Катериною ІІ «Жалуваної грамоти дворянству» 1785 р. органами, на які покладалося ведення справ, пов’язаних із набуттям та фіксацією дворянства були губернські дворянські депутатські зібрання. Процес документування приналежності до дворянського стану можна умовно поділити на три етапи: 1) збір відомостей про осіб, які мали право на дворянство і укладання абеткових дворянських списків; 2) опрацювання доказів дворянства та абеткових списків і укладання коротких витягів з них – «екстрактів»; 3) фіксація дворянського статусу, яке включало в себе складання протоколу про внесення роду до родовідної книги, власне сам запис у родовідній книзі та видачу дворянської грамоти. У часи правління Павла І право надання дворянства залишає за собою імператор. Разом із тим, діяльність дворянських депутатських зібрань і ведення ними родовідних книг не заборонялась, проте їх функції зводилися збору даннях про місцеві дворян. Після сходження у 1801 р. на російський престол Олександра І дворянські депутатські зібрання знову отримують право надавати дворянство. В статье рассматривается механизм документального оформления принадлежности к российскому дворянству. Установлено, что в соответствии с «Жалованной грамотой дворянству» Екатерины II (1785 г.) органами, на которые возлагалось документальное оформление принадлежности к дворянству были губернские дворянские депутатские собрания. Процесс документирования принадлежности к дворянскому сословию можно условно разделить на три этапа: 1) сбор сведений о лицах, имеющих право на дворянство и составление алфавитных дворянских списков; 2) составление на основе доказательств дворянства и алфавитных списков коротких выдержек из них – «экстрактов»; 3) фиксация дворянского статуса, которое включало в себя составление протокола о внесении рода в родословную книгу, собственно саму запись в родословной книге и выдачу дворянской грамоты. Во времена правления Павла I право предоставления дворянства оставляет за собой император. Вместе с тем, деятельность дворянских депутатских собраний и ведения ими родословных книг не запрещалась, однако их функции сводились к сбору данных о местных дворянах. После восхождения в 1801 на российский престол Александра I дворянские депутатские собрания вновь получают право возводить в дворянство.