Генезис когнитивного подхода в философии и лингвистике

Abstract

В статье проводится анализ теорий языкового глоттогенеза в период Средневековья, а также в эпоху Возрождения и Просвещения, вплоть до начала XIX века, которые послужили основой лингвистических научных знаний, а также выявили попытки ученых установить связь между языком и мыслительными процессами. Исследуются работы ученых, ставшие основополагающими для развития языкознания как науки и дали стимул для разработки новых парадигм в сфере современной когнитивной науки. В настоящее время акцентируется внимание на тех философских и лингвистических постулатах, которые только стояли у истоков разработок науки о языке как средстве общения и познания мира человеком и указали на непосредственную связь между языковыми и мыслительными процессами. В статье рассматривается вопрос о преемственности научных парадигм. Актуальным для современных лингвистов-когнитологов, таких как Т. Гивон, Е. С. Кубрякова, Дж. Лайонз, Б. А. Серебренников стали исследования частей речи с когнитивной точки зрения, но еще в средние века французским философом Пьером Абеляром затрагивается вопрос о соотношении значений имен и глаголов. Размышляя о семантическом многообразии слова, ученый выдвигает свою теорию о трех видах значений: интеллектуальное, воображаемое (чувственное) и истинное (или реальное). Настоящим прорывом в научной мысли стала языковая концепция В. фон Гумбольдта, так как его постулаты объясняли природу языка, выявляли сущность мышления. Ученый подверг исследованию разнообразие форм взаимодействия языка и умственных процессов, уравновешивая их по значимости. Это позволило впервые в аспекте антропоцентризма определить науку о целостности человеческой ментальности и языковой деятельности, представив ее триединой формулой: человек – язык – мышление. Статтю присвячено аналізу теорій мовного глотогенезу в період Середньовіччя, а також в епоху Відродження і Просвітництва, аж до початку XIX століття, які стали основою лінгвістичних наукових знань, а також виявили спроби вчених встановити зв'язок між мовою і розумовими процесами. Досліджуються роботи вчених, які стали основоположними для розвитку мовознавства як науки і дали стимул для розробки нових парадигм у сфері сучасної когнітивної науки. В даний час акцентується увага на тих філософських і лінгвістичних постулатах, які тільки стояли біля витоків розробок науки про мову як засіб спілкування і пізнання світу людиною і вказали на безпосередній зв'язок між мовними і розумовими процесами. У статті розглядається питання про спадкоємність наукових парадигм. Актуальним для сучасних лінгвістів-когнітологів, таких як Т. Гівон, О. С. Кубрякова, Дж. Лайонз, Б. А. Сєрєбрєнніков стали дослідження частин мови з когнітивної точки зору, але ще в середні століття французьким філософом П'єром Абеляром порушується питання про співвідношення значень імен та дієслів. Розмірковуючи про семантичне різноманіття слів, вчений висуває свою теорію про три види значень: інтелектуальне, уявне (чуттєве) та істинне (або реальне). Справжнім проривом у науковій думці стала мовна концепція В. фон Гумбольдта, так як його постулати пояснювали природу мови, виявляли сутність мислення. Вчений піддав дослідженню різноманітність форм взаємодії мови і розумових процесів, врівноважуючи їх за значимістю. Це дозволило вперше в аспекті антропоцентризму визначити науку про цілісність людської ментальності та мовної діяльності, представивши її триєдиною формулою: людина – мова – мислення.