До питання про досудове врегулювання господарських спорів

Abstract

У статті досліджується сучасний стан законодавства спрямованого на регулювання досудового порядку вирішення спорів, які виникають у сфері господарських правовідносин. Зокрема, автор зазначає, що досудове врегулювання господарських спорів, як обов’язкова процедура, притаманна вітчизняному законодавстві ще з радянського періоду. Подальший розвиток даного правового інституту пов’язаний з поступовим скороченням сфери обов’язкового досудового врегулювання та застосування відповідних процедур за згодою сторін. Наступним етапом у розвитку досліджуваного правового інституту стало запровадження судової реформи в Україні, зокрема на конституційному рівні було встановлено можливість обов’язкового застосування заходів досудового урегулювання в окремих категоріях спорів. Поряд з тим, у статті вказується на наявність серед дослідників проблем господарського права дискусії щодо запровадження обов’язку сторін по вжиттю заходів досудового врегулювання спору перед зверненням до господарського суду. Автором в цілому підтримується тенденція до розширення сфери застосування заходів досудового врегулювання, оскільки, з одного боку, це сприяє зниженню навантаження на господарські суди, а з іншого, створює умови для швидкого та компромісного врегулювання спорів між суб’єктами господарювання. Разом з тим, вказується на ряд проблемних аспектів, зокрема відсутність чіткого нормативного регулювання порядку застосування заходів досудового врегулювання спору, а також систематизованого підходу у визначенні категорій спорів в яких відповідні заходи є обов’язковими. Врегулювання на законодавчому рівні вказаних питань, на думку автора, створить умови правової визначеності для учасників господарських правовідносин та господарських судів. Водночас автором наголошується, що найбільш ефективними заходи досудового врегулювання є у разі їх застосування за домовленістю сторін з метою уникнення судового розгляду спору. Високий потенціал таких заходів підтверджується світовою практикою вирішення господарських спорів. Зокрема, прикладом можуть слугувати США, Канада, Нідерланди в яких із застосуванням відповідних процедур вирішується 83-85 відсотків всіх конфліктів. Натомість в Україні спостерігається постійне збільшення кількості звернень до господарських судів. Вирішенню цієї проблеми, на думку автора, має слугувати врегулювання на законодавчому рівні процедури медіації в Україні та розширення, на цій основі, сфери застосування медіаційних процедур при вирішенні господарських спорів. В статье исследуется современное состояние законодательства направленного на регулирование досудебного порядка разрешения споров, возникающих в сфере хозяйственных правоотношений. В частности, автор отмечает, что досудебное урегулирование хозяйственных споров, как обязательная процедура, присущая отечественному законодательству еще с советского периода. Дальнейшее развитие данного правового института связанно с постепенным сокращением сферы обязательного досудебного урегулирования и применения соответствующих процедур по соглашению сторон. Следующим этапом в развитии исследуемого правового института стало введение судебной реформы в Украине, в частности на конституционном уровне было установлено возможность обязательного применения мер досудебного урегулирования в отдельных категориях споров. Вместе с тем, в статье указывается на наличие среди исследователей проблем хозяйственного права дискуссии о введении обязанности сторон по принятию мер досудебного урегулирования спора перед обращением в хозяйственный суд. Автором в целом поддерживается тенденция к расширению сферы применения мер досудебного урегулирования, поскольку, с одной стороны, это способствует снижению нагрузки на хозяйственные суды, а с другой, создает условия для быстрого и компромиссного урегулирования споров между субъектами хозяйствования. Вместе с тем, указывается на ряд проблемных аспектов, в частности отсутствие четкого нормативного регулирования порядка применения мер досудебного урегулирования спора, а также систематизированного подхода в определении категорий споров в соответствующие меры являются обязательными. Урегулирования на законодательном уровне указанных вопросов, по мнению автора, создаст условия правовой определенности для участников хозяйственных правоотношений и хозяйственных судов. В то же время автором отмечается, что наиболее эффективными меры досудебного урегулирования является в случае их применения по договоренности сторон во избежание судебного разбирательства спора. Высокий потенциал таких мероприятий подтверждается мировой практикой решения хозяйственных споров. В частности, примером могут служить США, Канада, Нидерланды в которых с применением соответствующих процедур решается 83-85 процентов всех конфликтов. Зато в Украине наблюдается постоянное увеличение количества обращений в хозяйственные суды. Решению этой проблемы, по мнению автора, должно служить урегулирование на законодательном уровне процедуры медиации в Украине и расширение на этой основе, сферы применения медиационных процедур при решении хозяйственных споров.