Лінгвориторична компетентність як запорука професійного успіху юриста

Abstract

У статті досліджується важливість сформованості в юриста як у представника лінгвоінтенсивної професії лінгвориторичної компетентності, яка забезпечить правнику ефективне виконання нми своїх функцій і досягнення поставлених цілей. Автор стверджує, що першим кроком до формування інтегрованої лінгвориторичної компетентності є формування мовленнєвої компетентності, тобто уміння за допомогою мовних засобів організувати ефективну взаємодію учасників спілкування, обмін словами, думками, а в подальшому і вчинками. Наступним етапом є формування риторичної компетентності, яка полягає в доповненні мовних знань такими компонентами, як знання і використання «високої» лексики, аргументаційних прийомів мовлення, специфічних правил мовленнєвої композиції, уміння користуватися естетичними компонентами мовлення, наявність невербального компоненту спілкування. Центральною ідеєю, що зближує ці поняття визнається «нормативність мовлення». Автор формулює визначення поняття «лінгвориторична компетентність» та робить спробу визначення видів лінгвориторичних умінь, необхідних професіоналу-юристу. Під лінгвориторичною компетентністю автор пропонує розуміти сукупність сформованих якостей особистості, які визначають її здатність до застосування отриманих мовленнєвих та риторичних знань і навичок та базуються на її моральних принципах і здібностях; сукупність риторичних умінь вирішувати за допомогою мовних засобів завдання спілкування у конкретних професійних ситуаціях; уміння створювати, вимовляти і осмислювати текст відповідно до мети і ситуації професійного спілкування; володіння нормами етикету і рефлексії. В статье исследуется важность сформированности у юриста как у представителя лингвоинтенсивной профессии лингвориторической компетентности, которая обеспечит юристу эффективное выполнение им своих функций и достижения поставленных целей. Автор утверждает, что первым шагом к формированию интегрированной лингвориторической компетентности является формирование речевой компетентности, то есть умение с помощью языковых средств организовать эффективное взаимодействие участников общения, обмен словами, мыслями, а в дальнейшем и поступками. Следующим этапом является формирование риторической компетентности, которая заключается в дополнении языковых знаний такими компонентами, как знание и использование «высокой» лексики, аргументационных приемов речи, специфических правил речевой композиции, умение пользоваться эстетическими компонентами речи, наличие невербального компонента общения. Центральной идеей, что сближает эти понятия признается «нормативность речи». Автор формулирует определение понятия «лингвориторическая компетентность». Под лингвориторической компетентностью автор предлагает понимать совокупность сложившихся качеств личности, которые определяют ее способность к применению полученных речевых и риторических знаний и навыков и базируются на ее моральных принципах и возможностях; совокупность риторических умений решать с помощью языковых средств задачи общения в конкретных профессиональных ситуациях; умение создавать, произносить и осмысливать текст в соответствии с целью и ситуацией профессионального общения; владение нормами этикета и рефлексии.