Назви городніх культур як ідентифікатор нації у сучасних творах української літератури

Abstract

Статтю присвячено питанню функціонування лексико-семантичної групи (ЛСГ) на позначення назв городніх культур у мові сучасних літературних творів. Одна з найстаріших груп лексики використовується як засіб метафоризації, а також виконує специфічні функції у художньому тексті, що наближається до психолінгвістичного дослідження. Обслуговуючи науковий стиль української мови (галузь сільського господарства, ботаніка, агрономія, захист рослин, харчова промисловість тощо), ця група формує чіткі терміни та терміносполучення, проте також є невід’ємною складовою художнього опису, що деякою мірою суперечить поняттю абсолютної науковості. Універсальність назв городніх культур (полісемія та давнє походження, дериваційні особливості) забезпечує мультистилістичне використання. Було проаналізовано функцію назв городніх культур у повісті Марії Матіос «Черевички Божої Матері» та в історичному романі Василя Шкляра «Троща». Наведено приклади використання лексичних одиниць у двох творах, які схарактеризовано у мовознавчому, літературознавчому та психолінгвістичному аспектах. Проілюстовано, що лексеми на позначення назв городніх культур широко використовуються для увиразення опису зовнішності людини, її емоцій, станів природи. У повісті Марії Матіос «Черевички Божої Матері» виокремлено порівняльні звороти з елементами-назвами городніх культур. Показовим є метафоричність назв на позначення городніх культур як у повісті, так і в романі. Використовуючи ілюстративний матеріал, доведено, що назви городніх культур є лексичними ідентифікаторами існування українського народу середини та кінця ХХ століття. Діалектні варіанти назв городніх культур та їхні похідні є ідентифікаторами територіальної приналежності головних героїв творів, показниками автентичності кожної частини української території. У дослідженні показано процес впливу на емоційне сприйняття художнього тексту через окрему лексико-семантичну групу назв. У статті також проаналізовано назви городніх культур з боку їхнього походження: окремі лексичні одиниці є давніми запозиченнями (латинська, німецька, грецька, польська, тюркські мови), проте сприймаються у творах як власнеукраїнські. Це дослідження варто розглядати як міжпредметне, що об’єднує українську мову та літературу, з елементами психолінгвістичного аналізу. Для кращої ілюстрації походження назв городніх культур було застосовано етимологічний аналіз. Статья посвящена вопросу функционирования лексико-семантической группы (ЛСГ) для обозначения названий овощных культур в языке современных литературных произведений. Одна из старейших групп лексики используется как средство метафоризации, а также выполняет специфические функции в художественном тексте, приближающемся к психолингвистическому исследованию. Обслуживая научный стиль украинского языка (отрасль сельского хозяйства, ботаника, агрономия, защита растений, пищевая промышленность и т.п.), эта группа формирует четкие термины, однако также является неотъемлемой составляющей художественного описания, что в некоторой степени противоречит понятию абсолютной научности. Универсальность названий огородных культур (полисемия и древнее происхождение, деривационные особенности) обеспечивает мультистилистическое использование. Была проанализирована функция названий огородных культур в повести Марии Матиос «Башмачки Божией Матери» и в историческом романе Василия Шкляра «Троща». Приведены примеры использования лексических единиц в двух произведениях, которые характеризованы в языковедческом, литературоведческом и психолингвистическом аспектах. Проиллюстрировано, что лексемы для обозначения названий огородных культур широко используются для выражения описания внешности человека, его эмоций, состояний природы. В повести Марии Матиос «Башмачки Божией Матери» выделены сравнительные обороты с элементами-названиями огородных культур. Показательно метафоричность названий на обозначение огородных культур как в повести, так и в романе. Используя иллюстративный материал, доказано, что названия огородных культур являются лексическими идентификаторами существования украинского народа середины и конца XX века. Диалектные варианты названий огородных культур и их производные являются идентификаторами территориальной принадлежности главных героев произведений, показателями подлинности каждой части украинской территории. В исследовании показан процесс воздействия на эмоциональное восприятие художественного текста через отдельную лексико-семантическую группу названий. В статье также проанализированы названия огородных культур со стороны их происхождения: отдельные лексические единицы являются давними заимствованиями (латинский, немецкий, греческий, польский, тюркский языки), однако воспринимаются в произведениях как собственно украинские. Это исследование следует рассматривать как межпредметное, объединяющее украинский язык и литературу, с элементами психолингвистического анализа. Для лучшей иллюстрации происхождения заглавий огородных культур был применен этимологический анализ.