Територіально-просторове планування використання земель в Україні : понятійний базис у контексті безпеки життєдіяльності людей

Abstract

З’ясовано, що кількість земельних ресурсів, наявних у нашому розпорядженні, обмежена. Це обумовлює визнання їх важливості для виживання людства і підвищення обізнаності про темпи, з якими їх люди виснажують і знищують, що сформувало абсолютно нову парадигму про роль і значення планування та управління земельними ресурсами і землекористуванням. Збільшення кількості питань, пов'язаних з екологією і стійкістю природних систем та їх компонентів, пов'язане з безпекою життєдіяльності людей. Зміна клімату стала основною рушійною силою, яка впливає (і підпадає під вплив) на використання земельних ресурсів та управління землекористуванням, роблячи його зв'язок з усіма аспектами безпеки людства ще міцнішим. Обгрунтовано, що планування землекористування — це не просто оцінка землі, яка може бути дуже привабливою для міських забудовників і шкідлива для сільського господарства, а й класифікація продуктивності землі та цінності інших природних ресурсів. Територіально-просторове планування в Україні є функцією державного сектора, покликаної вплинути на майбутній розподіл діяльності на відповідних територіях залежно від наявності земельних та інших природних і людських ресурсів. Воно покликане забезпечити більш раціональну територіальну організацію використання земель і зв'язок між видами землекористування, збалансованість потреб розвитку і необхідності охорони навколишнього середовища та досягнення соціальних та економічних цілей. Територіально-просторове планування землекористування охоплює всі потенційні види використання земель, включаючи землі, придатні для сільського та лісового господарства, урбанізації, природно-заповідний фонд, рекреаційне землекористування тощо. Воно виконує функцію регулювання земельних та екологічних відносин і функцію розвитку землекористування. Як регулюючий механізм (на місцевому, регіональному та / або національному рівнях) визначає дозвіл на здійснення тієї чи іншої діяльності на землі; як механізм розвитку — розробляє інструменти розвитку землекористування для надання послуг та створення інфраструктури, визначення напрямку розвитку сільських та міських районів, збереження земельних та інших природних ресурсів, створення інвестиційних стимулів та забезпечує безпеку життєдіяльності. Запропоновано модель територіально-просторового планування розвитку землекористування ОТГ в інтеграції з містобудівним. Ключовим положення у цій моделі є відмовлення від Генеральних планів сільських населених пунктів та Схем планування територій ОТГ як не ринкової містобудівної документації та зведення планувальної землевпорядної документації до розроблення Комплексних планів просторового розвитку землекористування ОТГ, які включають зонування земель за типами (підтипами) землекористування із врахуванням придатності земель та цінності інших природних ресурсів.

Установлено, что количество земельных ресурсов, имеющихся в нашем распоряжении, ограничено. Это обуславливает признание их важности для выживания человечества и повышения осведомленности о темпах, с которыми их люди истощают и уничтожают, что сформировало совершенно новую парадигму о роли и значении планирования и управления земельными ресурсами и землепользованием. Увеличение количества вопросов, связанных с экологией и устойчивостью природных систем и их компонентов, связано с безопасностью жизнедеятельности людей. Изменение климата стало основной движущей силой, влияющей (и подпадающей под влияние) на использование земельных ресурсов и управление землепользованием, делая его связь со всеми аспектами безопасности человечества еще более прочными. Обосновано, что планирование землепользования – это не просто оценка земли, которая может быть очень привлекательна для городских застройщиков и вредна для сельского хозяйства, но и классификация продуктивности земли и ценности других природных ресурсов. Территориально-пространственное планирование в Украине является функцией государственного сектора, призванной повлиять на будущее разделение деятельности на соответствующих территориях в зависимости от наличия земельных и других природных и человеческих ресурсов. Оно призвано обеспечить более рациональную территориальную компанию использования земель и связи меж видами землепользования, сбалансированность потребностей развития и необходимости охраны окружающей среды и заслуги социальных и экономических целей. Территориально-пространственное планирование землепользования включает все потенциальные виды использования земель, включая земли, пригодные для сельского и лесного хозяйства, урбанизации, природно-заповедный фонд, рекреационное землепользование и т.д. Оно выполняет функцию регулирования земельных и экологических отношений и функцию развития землепользования. Как регулирующий механизм (на местном, региональном и/или национальном уровнях) определяет разрешение на осуществление той или иной деятельности на земле; как механизм развития – разрабатывает инструменты развития землепользования для предоставления услуг и создания инфраструктуры, определения направления развития сельских и городских районов, сохранения земельных и других природных ресурсов, создания инвестиционных стимулов и обеспечивает безопасность жизнедеятельности. Предложена модель территориально-пространственного планирования развития землепользования ОТГ в интеграции с градостроительным. Ключевым положением в этой модели является отказ от Генеральных планов сельских населенных пунктов и Схем планирования территорий ОТГ как не рыночной градостроительной документации и сведения планировочной землеустроительной документации к разработке Комплексных планов пространственного развития землепользования ОТГ, включающих зонирование земель по типам (подтипам) землепользования земель и ценностей других природных ресурсов.