Ієрсиніозна інфекція котячих (епізоотологія, клініка, діагностика, лікування та профілактика)

Abstract

Представлена робота містить сучасні дані щодо епізоотології, особливостей інфікування та перебігу хвороби в залежності від віку, статі, породи, умов існування за кишкового ієрсиніозу домашніх котів на території Сіверщини. Згідно результатів проведених мікробіологічних досліджень було встановлено, що 180 зразків фекалій котів різних за віком та статтю, а також породою є інфікованими Y. enterocolitica. Завдяки проведеним серологічним дослідженням встановлено 107 позитивних проб сироваток крові котів з різних міст Сіверщини з трьома антигенами Y. enterocolitica . Найбільша кількість позитивних реакцій була виявлена з ієрсиніозним антигеном О:3 - 65, 4%, з антигеном О:9 – 7 ( 26,9%), О:6,30 (2,6%), також було встановлено одночасну позитивну реакцію в комбінаціях антигенів О:3 та О:6.30 у 6%, випадків та комбінацію О:3 та О:9 в реакції аглютинації в 13 випадках. В ході дослідження титрів антитіл були виявлені максимальні титри до ієрсиніозних антигенів О:3, О:6.30, О:9. Максимальні титри з антигеном О:3 були виявлені з титром 1:400 ̶ 14,9% та 1:800 ̶ 7,5%. З антигеном О:9 титри антитіл 1:400 були зафіксовані у 4 випадках, а 1:800 у двох випадках, натомість з антигеном О:6.30 титри 1:400 та 1:800 виявляли у 3, 8 % досліджуваних зразків. Нами було виявлено декілька випадків асоційованого перебігу панлейкопенії та кишкового ієрсиніозу. Завдяки їх дослідженню нам вдалося визначити залежність перебігу ієрсиніозної інфекції у котів за моно - та асоційованого перебігу. А також при одиничному та комбінованому зараженні. Встановлення діагнозу на мікст-інфекцію відбувалось комплексно шляхом загальних клінічних і лабораторних досліджень, застосування експрес-тест системи на панлейкопенію та постановки РНГА зі специфічними ієрсиніозними антигенами. Було ізольовано збудника кишкового ієрсиніозу Y.enterocolitica О:9 ( з титром антитіл 1:400). Визначені його біологічні властивості та встановлено антимікробну чутливість з урахування якої призначена терапія. Результати гематологічних та біохімічних досліджень за кишкового ієрсиніозу є мало інформативними та не можуть використовуватись в якості діагностичних маркерів ієрсиніозної інфекції. Патологоанатомічні зміни за спонтанного кишкового ієрсиніозу у котів виявляли переважно в тонкому відділі кишечнику та в поодиноких випадках у шлунку і товстому кишечнику, а також в печінці, нирках, селезінці, легенях. Вони характеризувалися дистрофічними та застійними процесами у печінці (80%) та легенях (20%), а також перикардитом. Рідше змінами в нирках (дистрофічні процеси в 50% випадків), серці (зерниста дистрофія ̶ 50%), легенях та селезінці (застійна гіперемія ̶ 40% випадків). Гістологічна картина змін селезінки була не однозначна : в першому випадку характеризувалась значним збільшенням кількості вторинних лімфатичних вузликів з великими реактивними центрами, а в іншому навпаки характеризувалась делімфотизацією білої пульпи, зменшенням кількості периартеріальних лімфоїдних муфт. В нирках фіксували розвиток геморагічного діатезу та застійну гіперемію. У двох тварин було зафіксовано аборти плодів, що не відповідали етапам розвитку, та не були остаточно сформованими. Ефективність запропонованого протоколу лікування була перевірена на 12 тваринах, з підтвердженим діагнозом «кишковий ієрсиніоз». Тварини були умовно розподілені на дві групи по 6 голів у кожній. Для лікування тварин першої групи користувались запропонованим протоколом, а тваринам з другої групи призначали лікування за загальноприйнятим емпіричним протоколом, який використовується за шлунково-кишкових інфекцій. Оцінку терапевтичної ефективності визначали за зникненням клінічних ознак, притаманних даній хворобі, та завдяки перевірці виділення збудника в навколишнє середовище. Зникнення клінічних ознак у контрольній групі котів фіксувалось в середньому на 6 добу, а в дослідної на 3,5 добу. Виділення збудника у тварин контрольної групи припинялося в середньому на 12 добу лікування, а у дослідної, в переважній більшості на дев’яту.