Управління інтелектуальною власністю як стратегічним ресурсом інноваційного розвитку підприємства

Abstract

У дослідженні було обґрунтовано положення про економічний зміст інтелектуальної власності, що полягає в економічній владі її суб’єкта, що ґрунтується на економічній свободі розвитку різних форм індивідуальної власності, внутрішніх регуляторів особистості та усуненні відчуження праці від капіталу; виділено дві групи об’єктів інтелектуальної власності, одна з яких існує у вигляді невіддільних знань від власника, інша виступає у формі об’єктивних умов їх застосування. Ці групи відрізняються різним поєднанням ринкових та неринкових механізмів управління ними. Процес комерціалізації першої групи об’єктів ґрунтується на бюджетному споживанні, а друга група об’єктів інтелектуальної власності відрізняється відчужуваністю, копіюванням, тиражуванням і пов’язана з надходженням доходів; аргументовано положення про засоби ефективного використання об’єктів інтелектуальної власності: державна підтримка інноваційних процесів в економіці, стимулювання творців інтелектуальних продуктів, посилення інноваційного характеру підприємницької діяльності та зміцнення правових засад інтелектуальної власності; розроблено модель системної технології управління інтелектуальною власністю як стратегічним ресурсом інноваційного розвитку підприємства, складовою якої є підсистема управління об’єктами інтелектуальної власності та комплекс рекомендацій для практичного використання вітчизняними підприємствами, який забезпечить найбільш ефективну реалізацію інтелектуальної власності. Висловлено припущення, що інститут інтелектуальної власності дозволяє поширити динамічний підхід ресурсної теорії на нематеріальні активи підприємства на основі трансформації видів інтелектуальних прав на ідентифіковані ресурси шляхом комплексного використання всіх правових інструментів інституту інтелектуальної власності. Запропоновано модель розвитку інтелектуальних ресурсів, що забезпечує ефективне відтворення та використання інтелектуальних ресурсів.