Інклюзивний (безбар’єрний) туризм як інструмент сталого розвитку туристичних дестинацій у період повоєнного відновлення

Abstract

В даній роботі зазначено, що інклюзивний туризм у повоєнній Україні поступово набуває статусу не окремого напрямку галузі, а стратегічного чинника суспільної відбудови, що поєднує соціальну відповідальність, репутаційний маркетинг та людяні стандарти територіального розвитку. Його ключова місія полягає не лише у створенні умов доступу, а у відновленні суб’єктності людини – особливо ветеранів та осіб з інвалідністю, для яких подорож стає не тільки відпочинком, а поверненням до публічного життя та відчуття приналежності. Також зазначено, що, територія стає привабливою не тому, що пропонує «послуги», а тому, що гарантує ставлення, засноване на прийнятті та підтримці. Для Сумського регіону інклюзивність може стати новою моделлю позиціонування: не периферійна прикордонна територія, а пілотний простір людяності, де безбар’єрність є частиною локальної ідентичності. У цьому сенсі інклюзивний туризм виконує функцію репутаційної реабілітації: він трансформує сприйняття регіону з «зони ризику» на «територію відновлення», де туризм стає каналом соціальної взаємодії, а не лише економічної активності.