https://repo.snau.edu.ua/xmlui/handle/123456789/4 2026-06-30T10:42:47Z https://repo.snau.edu.ua/xmlui/handle/123456789/15772 International migration of human resources in the conditions of geoeconomic Transformation Wang, Zhijie; Ван, Цзіцзе The dissertation is devoted to the theoretical, methodological, and practical aspects of international migration of human resources under conditions of geo-economic transformations, globalization restructuring, labor market adaptation, and increasing global competition for human capital. The study investigates the impact of geo-economic instability, demographic imbalance, geopolitical fragmentation, technological development, and institutional transformation on international labor mobility and migration governance systems. The relevance of the research topic is determined by the growing role of international migration in the formation of global labor markets, strategic human resource management, and economic competitiveness of national economies. Contemporary geo-economic transformations significantly intensify migration processes and simultaneously increase the complexity of migration governance. Under conditions of global instability, demographic aging, labor shortages, digital transformation, and geopolitical risks, migration governance becomes an important instrument of labor market regulation, institutional adaptation, and human capital accumulation. The object of the research is the process of international migration of human resources under conditions of geo-economic transformation. The subject of the research is the theoretical, methodological, organizational, and managerial foundations of migration governance, labor mobility regulation, and strategic human resource management in the context of global geo-economic change. The purpose of the dissertation is to develop theoretical and methodological approaches and practical recommendations for improving migration governance systems and strategic management of international human resource migration under conditions of geo-economic transformation. The dissertation applies an interdisciplinary methodological framework integrating migration governance theory, institutional economics, strategic management, labor market analysis, and human resource management concepts. The research methodology is based on systems analysis, comparative analysis, institutional approach, statistical analysis, logical generalization, graphical interpretation, and analytical assessment methods. The study also applies risk-oriented and governance-based approaches to evaluate migration resilience, labor market adaptation, and the effectiveness of migration governance mechanisms. The dissertation substantiates that international migration has evolved from a demographic and socio-economic phenomenon into a strategic component of global economic governance and labor market regulation. It has been established that migration governance systems increasingly shift from liberal globalization-oriented models toward selective, sovereignty-oriented, and risk-sensitive institutional mechanisms aimed at strengthening labor market resilience and national economic competitiveness. The study proves that geo-economic transformations significantly influence the structure, intensity, and direction of international migration flows. The dissertation identifies the growing role of skilled migration, digital labor mobility, educational migration, and climate-related migration under conditions of technological restructuring and geopolitical instability. It has been determined that contemporary migration governance increasingly prioritizes selective talent attraction, institutional regulation, labor market flexibility, and strategic human capital allocation. The dissertation analyzes the impact of migration on labor market sustainability, demographic balance, economic growth, innovation development, and institutional adaptation. It has been established that migration simultaneously creates opportunities for economic modernization, labor market optimization, and technological development while generating significant risks associated with labor shortages, «brain drain,» demographic decline, social inequality, and migration-related governance challenges. The research demonstrates that developed countries increasingly use migration governance as a strategic instrument for strengthening economic competitiveness and attracting highly skilled labor resources. Comparative analysis confirms the transition toward talent-oriented migration policies, selective migration governance mechanisms, and institutional adaptation strategies in developed economies. At the same time, developing countries face growing migration-related challenges associated with human capital outflow, labor market imbalance, and institutional vulnerability. Special attention is devoted to migration risk management under conditions of geo-economic instability. The dissertation identifies major migration risks, including geopolitical conflicts, demographic asymmetry, labor market disruptions, digital migration risks, irregular migration, and institutional fragmentation. The study substantiates the necessity of integrating migration governance mechanisms with strategic labor market planning, institutional coordination systems, and adaptive human resource management policies. The scientific novelty of the obtained results lies in the development of theoretical and methodological approaches to migration governance under conditions of geo-economic transformation. For the first time, an integrated economic and mathematical model for assessing geo-economic risks and migration attractiveness has been developed based on the application of the Geo-Economic Risk Index (GERI) and Immigration Attractiveness Index (IAI), enabling a comprehensive evaluation of the relationship between geo-economic instability, labor market resilience, migration governance effectiveness, and international human resource mobility. Further development has been achieved in theoretical approaches to strategic migration management through the integration of geo-economic transformation factors, labor market adaptation mechanisms, and migration governance instruments. Scientific approaches to migration risk management have also been improved through the incorporation of labor market risks, demographic imbalance, geopolitical instability, and institutional adaptation mechanisms into migration governance systems. The practical significance of the obtained results lies in the possibility of applying the proposed approaches and recommendations in the activities of state authorities, migration governance institutions, labor market regulatory bodies, international organizations, and enterprises involved in international human resource management. The developed recommendations may be used for improving migration governance systems, strengthening labor market resilience, reducing migration risks, and increasing the effectiveness of strategic human capital management under conditions of geo-economic transformation. The dissertation results contribute to the development of scientific approaches to migration governance, strategic labor mobility management, and institutional adaptation under conditions of global transformation and increasing competition for human resources. Дисертацію присвячено теоретичним, методологічним та практичним аспектам міжнародної міграції людських ресурсів в умовах геоекономічних трансформацій, реструктуризації глобалізації, адаптації ринку праці та посилення глобальної конкуренції за людський капітал. У дослідженні проаналізовано вплив геоекономічної нестабільності, демографічного дисбалансу, геополітичної фрагментації, технологічного розвитку та інституційних трансформацій на міжнародну трудову мобільність і системи управління міграцією. Актуальність теми дослідження зумовлена зростанням ролі міжнародної міграції у формуванні глобальних ринків праці, стратегічному управлінні людськими ресурсами та забезпеченні економічної конкурентоспроможності національних економік. Сучасні геоекономічні трансформації суттєво посилюють міграційні процеси та одночасно ускладнюють системи міграційного управління. В умовах глобальної нестабільності, демографічного старіння, дефіциту робочої сили, цифрової трансформації та геополітичних ризиків міграційне управління стає важливим інструментом регулювання ринку праці, інституційної адаптації та накопичення людського капіталу. Об’єктом дослідження є процес міжнародної міграції людських ресурсів в умовах геоекономічних трансформацій. Предметом дослідження є теоретичні, методологічні, організаційні та управлінські засади міграційного управління, регулювання трудової мобільності та стратегічного управління міжнародною міграцією людських ресурсів у контексті глобальних геоекономічних змін. Метою дисертації є розроблення теоретико-методологічних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення систем міграційного управління та стратегічного управління міжнародною міграцією людських ресурсів в умовах геоекономічних трансформацій. У дисертації використано міждисциплінарний методологічний підхід, який інтегрує теорію міграційного управління, інституційну економіку, стратегічний менеджмент, аналіз ринку праці та концепції управління людськими ресурсами. Методологія дослідження базується на системному аналізі, порівняльному аналізі, інституційному підході, статистичному аналізі, логічному узагальненні, графічній інтерпретації та методах аналітичного оцінювання. Також застосовано ризик-орієнтований та governance-підходи для оцінювання міграційної стійкості, адаптації ринку праці та ефективності механізмів міграційного управління. У дисертації обґрунтовано, що міжнародна міграція трансформувалася з демографічного та соціально-економічного явища у стратегічний компонент глобального економічного управління та регулювання ринку праці. Встановлено, що системи міграційного управління поступово переходять від моделей, орієнтованих на ліберальну глобалізацію, до селективних, суверенно-орієнтованих та ризик-чутливих інституційних механізмів, спрямованих на зміцнення стійкості ринку праці та національної економічної конкурентоспроможності. Дослідження доводить, що геоекономічні трансформації суттєво впливають на структуру, інтенсивність і напрями міжнародних міграційних потоків. У дисертації визначено зростаючу роль кваліфікованої міграції, цифрової трудової мобільності, освітньої міграції та кліматично зумовленої міграції в умовах технологічної реструктуризації та геополітичної нестабільності. Встановлено, що сучасне міграційне управління дедалі більше орієнтується на селективне залучення талантів, інституційне регулювання, гнучкість ринку праці та стратегічний розподіл людського капіталу. У дисертації проаналізовано вплив міграції на стійкість ринку праці, демографічний баланс, економічне зростання, інноваційний розвиток та інституційну адаптацію. Встановлено, що міграція одночасно створює можливості для економічної модернізації, оптимізації ринку праці та технологічного розвитку, водночас генеруючи значні ризики, пов’язані з дефіцитом робочої сили, «відпливом мізків», демографічним скороченням, соціальною нерівністю та викликами міграційного управління. Дослідження демонструє, що розвинені країни дедалі активніше використовують міграційне управління як стратегічний інструмент зміцнення економічної конкурентоспроможності та залучення висококваліфікованих трудових ресурсів. Порівняльний аналіз підтверджує перехід до talent-oriented migration policies, селективних механізмів міграційного управління та стратегій інституційної адаптації у розвинених економіках. Водночас країни, що розвиваються, стикаються зі зростаючими міграційними викликами, пов’язаними з відпливом людського капіталу, дисбалансом ринку праці та інституційною вразливістю. Особливу увагу приділено управлінню міграційними ризиками в умовах геоекономічної нестабільності. У дисертації визначено основні міграційні ризики, зокрема геополітичні конфлікти, демографічну асиметрію, дисбаланси ринку праці, цифрові міграційні ризики, нерегулярну міграцію та інституційну фрагментацію. Обґрунтовано необхідність інтеграції механізмів міграційного управління зі стратегічним плануванням ринку праці, системами інституційної координації та адаптивною політикою управління людськими ресурсами. Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробленні теоретико-методологічних підходів до міграційного управління в умовах геоекономічних трансформацій. Уперше розроблено інтегровану економіко-математичну модель оцінювання геоекономічних ризиків та міграційної привабливості на основі застосування Geo-Economic Risk Index (GERI) та Immigration Attractiveness Index (IAI), що дозволяє комплексно оцінювати взаємозв’язок між геоекономічною нестабільністю, стійкістю ринку праці, ефективністю міграційного управління та міжнародною мобільністю людських ресурсів. Подальшого розвитку набули теоретичні підходи до стратегічного міграційного управління шляхом інтеграції факторів геоекономічних трансформацій, механізмів адаптації ринку праці та інструментів міграційного управління. Також удосконалено наукові підходи до управління міграційними ризиками через включення ризиків ринку праці, демографічного дисбалансу, геополітичної нестабільності та механізмів інституційної адаптації до систем міграційного управління. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування запропонованих підходів і рекомендацій у діяльності органів державної влади, інституцій міграційного управління, органів регулювання ринку праці, міжнародних організацій та підприємств, що здійснюють міжнародне управління людськими ресурсами. Розроблені рекомендації можуть бути використані для вдосконалення систем міграційного управління, зміцнення стійкості ринку праці, зниження міграційних ризиків та підвищення ефективності стратегічного управління людським капіталом в умовах геоекономічних трансформацій. Результати дисертації сприяють розвитку наукових підходів до міграційного управління, стратегічного управління трудовою мобільністю та інституційної адаптації в умовах глобальних трансформацій і посилення конкуренції за людські ресурси. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.snau.edu.ua/xmlui/handle/123456789/15771 Оптимізація елементів технології вирощування картоплі в умовах Північно-Східного Лісостепу України Дрозденко, Артем Юрійович; Drozdenko, A. Yu. Вирощування картоплі має величезне значення для забезпечення продовольчої безпеки та стабільного розвитку аграрного сектору України, оскільки ця культура є стратегічним джерелом вуглеводів та вітамінів для мільйонів громадян. Бульби картоплі традиційно вважаються «другим хлібом», адже вони містять незамінні амінокислоти, значну кількість калію, фосфору та вітаміну С, що робить їх критично важливим елементом здорового харчування. Окрім продовольчої цінності, картопля відіграє роль ключової культури для інтенсивного землеробства, вимагаючи глибокої аерації ґрунту, ретельного менеджменту живлення та сучасних підходів до захисту рослин. Одним із факторів, що відіграє вирішальну роль у сучасному агровиробництві, є висока адаптивність технології до конкретних ґрунтово-кліматичних умов Північно-Східного Лісостепу України, де останнім часом спостерігається суттєва кліматична нестабільність. Оптимізовані технології вирощування картоплі, які були, дають змогу отримувати стабільні та високі врожаї навіть за умов посилення гідротермічного стресу та непередбачуваності опадів. Вони характеризуються максимально повним використанням генетичного та біологічного потенціалу сучасних сортів через точне налаштування кожного технологічного етапу, від підготовки насіння до збирання. Такі підходи стають дедалі актуальнішими серед фермерів Сумщини, оскільки дозволяють не лише підвищити врожайність, а й забезпечити високу якість продукції, що відповідає європейським стандартам товарності. Впровадження інтенсивних, але науково обґрунтованих методів дозволяє нівелювати негативний вплив посух та температурних аномалій, які стали регулярними в нашому регіоні протягом вегетаційного періоду. Традиційні методи вирощування картоплі, що базувалися на календарних графіках, сьогодні не завжди забезпечують бажаний результат через глобальні зміни клімату. Оптимізований підхід, запропонований у цій роботі, забезпечує значно довший термін активного функціонування фотосинтетичного апарату та здатність підтримувати інтенсивне формування бульб навіть під час тривалих посушливих періодів. Це особливо корисно в умовах Північно-Східного регіону, де червневі та липневі посухи можуть критично знизити продуктивність неадаптованих посівів. Використання сучасних іноземних сортів, таких як Берніна, Сіфра чи Коломба, забезпечує гнучкість вирощування як для невеликих господарств, так і для великих агропідприємств, що прагнуть досягти максимальної врожайності з кожного гектара. Вибір оптимальних строків садіння та способів передпосадкової підготовки бульб відіграє ключову роль у досягненні поставлених цілей. Визначення доцільної дати виходу в поле залежить від динаміки прогрівання ґрунту та конкретних регіональних особливостей Лісостепу, що вимагає постійного моніторингу метеорологічних умов. Картопля є культурою, яка гостро потребує достатньої кількості вологи та помірних температур у фази бутонізації та масового бульбоутворення, тому досліджувані технології спрямовані на максимальне використання весняних запасів вологи через стимульований ранній старт вегетації. Щодо способів передпосадкової підготовки, у дослідженнях особливе місце посідає світлове пророщування насіннєвого матеріалу. Оптимальним способом обробки вважається тривале пророщування протягом 20 діб у приміщеннях з контрольованим світловим та температурним режимом. За таких умов рослини формують міцні паростки, що дозволяє їм виходити на поверхню ґрунту значно швидше, ніж при звичайному садінні. Це сприяє розвитку потужної кореневої системи та підвищенню інтенсивності фотосинтезу на ранніх етапах, що, в свою чергу, позитивно впливає на загальну врожайність та економічну ефективність вирощування в умовах Північно-Східного Лісостепу України. Удобрення картоплі за розрахунково-балансовою системою відіграє критичну роль у забезпеченні активного росту та розвитку рослин. Картопля, як і багато інших інтенсивних культур, потребує значної кількості поживних речовин, але її особливість полягає в нерівномірному споживанні елементів протягом вегетації. Одним із ключових мінеральних елементів для картоплі є калій, який не лише відповідає за накопичення крохмалю, а й грає важливу роль у регулюванні водного балансу та підвищенні стійкості до теплового стресу. Азотні добрива, внесені в розрахованих дозах, сприяють швидкому наростанню листкової поверхні, а фосфор є необхідним для здорового розвитку коріння та формування великої кількості продуктивних столонів. Обираючи оптимальну схему технології, важливо враховувати не лише потреби рослин, а й характеристики конкретного поля, такі як тип ґрунту, його кислотність та вміст рухомих форм фосфору і калію. Вдало підібрані дози мінеральних добрив сприяють не лише кількісному приросту врожаю, а й забезпечують високі смакові якості та лежкість бульб під час зимового зберігання. Це дозволяє фермерам ефективно використовувати природні ресурси чорноземів типових, зберігаючи їхню родючість для наступних культур у сівозміні. Сукупно, всі ці фактори - від глибини садіння до системи живлення - визначають успіх вирощування картоплі в сучасному агробізнесі. Для визначення найбільш ефективних параметрів вирощування було проведено масштабні дослідження в умовах дослідного поля ТОВ «Агробізнес ТСК», чия локація знаходиться у Роменському районі Сумської області, протягом 2021–2023 років. Ґрунт, на якому закладався дослід, - чорнозем типовий малогумусний вилугуваний, що є характерним для Північно-Східного Лісостепу. Дослід був багатофакторним: вивчали реакцію різних за скоростиглістю сортів, вплив строків садіння та тривалості пророщування, а також ефективність різних рівнів мінерального живлення. Це дозволило нам охопити всі критичні точки технології та знайти їхні оптимальні комбінації для стабільного результату. У цьому дослідженні було детально проаналізовано схожість та темпи росту картоплі за різних умов підготовки. Результати показали, що варіанти з 20-денним світловим пророщуванням мали найвищі показники енергії проростання та польової схожості. Рослини на оптимізованому фоні показали кращу виживаність у періоди весняних коливань температур, випереджаючи контроль за розвитком вегетативної маси на 10–15%. Дослідження також підкреслило важливість температури ґрунту під час садіння, оскільки занадто ранній вихід у поле в холодний ґрунт нівелював переваги пророщування. Було детально описано формування врожайності залежно від обраних елементів інтенсивної технології. У ході експериментів середня врожайність варіювала від 35,5 т/га на базових варіантах до 42,4 т/га на оптимізованих ділянках. Ранні етапи формування листкової поверхні були вирішальними: чим швидше рослина досягала максимального фотосинтетичного потенціалу, тим вищим був підсумковий збір бульб з одиниці площі. У дослідженні провели глибокий аналіз динаміки накопичення сухої речовини та крохмалю в бульбах. Результати показали, що картопля мала значно вищі якісні показники при застосуванні збалансованого живлення. Вага сухої речовини в бульбах була стабільно вищою у варіантах, де строки садіння збігалися з оптимальним вологозабезпеченням ґрунту. Для сортів Сіфра та Балтік Фаєр середня вага бульби була суттєво більшою при використанні інтенсивної схеми, що забезпечило вихід товарної фракції на рівні 92–95%. Показники якості також залежали від генотипу: сорт Аннушка стабільно накопичував більше вітаміну С, що робить його незамінним для столового використання. Було проведено аналіз економічної ефективності кожного елемента технології вирощування. Хоча інтенсифікація процесів - закупівля елітного насіння, витрати на електроенергію для пророщування та добрива - збільшує собівартість, отриманий приріст врожаю повністю перекриває ці витрати. Найвищий чистий прибуток ми отримали у варіантах із повною оптимізованою схемою, де рентабельність перевищувала 100%. Найнижча ефективність спостерігалася на варіантах без передпосадкової підготовки, де врожайність була нестабільною за роками досліджень. Отримані результати свідчать про те, що розробка та впровадження оптимізованої технології є найбільш прибутковим шляхом розвитку картоплярства в умовах Сумщини. Вибір сучасного сорту картоплі Берніна, у поєднанні з 20-денним пророщуванням та розрахунковим живленням дозволяє досягти високої конкурентоспроможності продукції на ринку. Результати дисертаційної роботи підтверджують, що науково обґрунтований підхід до кожного агроприйому є запорукою стабільного успіху українського агробізнесу.Разом з тим, кореляції за напрямком та силою між надоєм за першу лактацію та довічними надоєм, виходом молочного жиру, вмістом жиру, надоєм на один день життя та продуктивного використання у межах оцінюваних плідників відрізнялася істотною мінливістю, відповідно: r=-0,148…+0,529; r=-0,175…+0,597; r=-0,114…+0,266; r=+0,158…+0,629 та r=+0,163…+0,657. Найвищі коефіцієнти кореляцій між надоєм першої лактації та довічними показниками молочної продуктивності отримано переважно у потомства бугаїв з високими показниками надою первісток. Встановлена залежність показників, які характеризують довголіття корів української чорно-рябої молочної породи, від умовної спадковості голштинської породи. За зростання спадковості голштина від 62,5-75,0 до 93,9-100% у помісних тварин знижувалися показники тривалості життя (від 2535 до 1974 діб), продуктивного використання (від 1755 до 1212 діб), кількості використаних лактацій за життя (від 4,2 до 2,9) та коефіцієнта господарського використання (від 76,2 до 71,3%), тоді як показники основних ознак продуктивного довголіття зростали − довічного надою (від 24972 до 28174 кг), виходу молочного жиру (від 939 до 1057 кг), надоїв на один день лактації (від 16,8 до 25,4 кг), продуктивного використання (від 14,2 до 23,2 кг) та життя (від 10,8 до 16,6 кг). Із паратипових чинників сила впливу віку при першому отеленні справляла достовірний (Р<0,001) тиск на тривалість життя корів голштинської та української чорно-рябої молочної, відповідно 14,4 та 15,7%, продуктивного використання − 11,9 та 12,6, лактування − 18,1 та 17,9 і коефіцієнт господарського використання − 19,3 та 18,7%. Із ознак довічної продуктивності сила впливу віку першого отелення справляла на надій 25,6 та 26,4%, на молочний жир − 21,3 та 27,1 і на надій на один день життя − 11,8 та 11,4% (Р<0,001). З генетичних чинників порівняно вищий ступінь впливу на фенотипову мінливість досліджуваних ознак довголіття корів голштинської породи та української чорно-рябої молочної справляло походження за батьком, відповідно на ознаки тривалості використання (22,4-26,1 та 26,6-30,3%) та довічної продуктивності (20,8-39,7 та 21,5-40,4%). Сила впливу лінії батька на ознаки довголіття не така вже й істотна і займала частку в загальній фенотиповій мінливості ознак тривалості використання у межах 12,9-15,4% та 12,5-15,3% (Р<0,001). Проте вона чинила значно вищий вплив на довічний надій (22,9 та 23,3%), довічний вихід молочного жиру (23,7 та 24,8%), на надій на один день продуктивного використання (26,7 та 22,5%) та лактування (25,6 та 21,5%) (Р<0,001). Вплив лінії матері затухав і в цілому за усіма ознаками тривалості використання корів голштинської породи становив 7,7-11,1% та довічної продуктивності − 7,4-12,4% (Р<0,05-0,01). Вплив умовної кровності за голштином у корів української чорно-рябої молочної породи виявився істотним і склав за ознаками тривалості використання 27,6-29,5% та продуктивного довголіття − 22,5-39,7% (Р<0,001). Встановлено, що тривалість та ефективність довічного використання корів піддослідних порід залежала від рівня їхнього надою за першу лактацію. Корови-первістки голштинської породи, надій яких за першу лактацію становив у межах градації 5001-6000 кг, використовувалися у стаді найтриваліший термін − 3,7 лактації, з найвищою тривалістю життя (2118 днів) та продуктивного використання (1616 днів). Із зростанням надою вище за 6001 кг, тривалість життя, продуктивного використання та кількості використаних лактацій знижувалася з достовірною різницею відповідно на 163-652 доби (Р<0,001), 148-639 діб (Р<0,001) та 0,4-1,5 лактації за недостовірної різниці. Довічні показники надою та молочного жиру, навпаки, зростали разом із надоєм за першу лактацію і набули максимального значення за надоїв первісток 8001-9000 кг, відповідно досягнувши рівня 24794 та 932,3 кг. Різниця на користь корів голштинської породи цієї групи (8001-9000 кг) за довічним надоєм склала відповідно 4506-7198 та 43,6-268,9 кг. У корів української чорно-рябої молочної породи тривалість життя, продуктивного використання та кількості використаних лактацій була найвищою у групи корів з надоєм первісток групи 5001-6000 кг. Перевага корів цієї групи за зростання надою вище за 6001 кг склала відповідно за тривалістю життя з достовірною різницею 199-612 діб, за тривалістю продуктивного використання − 169-591 добу та кількістю використаних лактацій − 0,4-1,4. Найвищий надій та вихід молочного жиру також отримано у корів з надоєм первісток 8001-9000 кг, які перевершували тварин решти груп відповідно на 71-7347 та 1,8-272,2 кг відповідно. Досліджуючи рівень та напрямок зв’язку між показниками довголіття і ознаками молочної продуктивності корів голштинської та української чорно-рябої молочної породи встановлено, що вік першого отелення у тварин обох порід на достатньому рівні корелював з надоєм з від’ємними значеннями (r=-0,305…-0,324), засвідчуючи, що зі скороченням віку першого отелення надій корів-первісток і вихід молочного жиру зростали за стабільної незмінності вмісту жиру. Ознаки, які характеризують тривалість використання корів молочної худоби, додатно корелювали на середньому рівні як за величиною надою, так і за виходом молочного жиру за першу лактацію, варіюючи на достовірному рівні у межах порід r=+0,111…0,237 (Р<0,01-0,001). Про те, що надій та вихід молочного жиру за першу лактацію є прогностичними чинниками показників довічної продуктивності свідчать достатньо високі та високо достовірні (Р<0,001) коефіцієнти додатних кореляцій між ними. Прямий рівень тісної позитивної кореляції встановлено у корів-первісток піддослідних порід між показниками надою та продукцією молочного жиру і ознаками довголіття, які склали за довічним надоєм, відповідно 0,369 і 0,344 та 0,318 і 0,358, на один день лактації 0,574 і 0,613 та 0,607 і 0,595, на один день продуктивного використання 0,494 і 0,504 та 0,515 і 0,522, а на один день життя 0,466 і 0,471 та 0,458 і 0,473. Доведено, що мінливість ознак тривалості використання та продуктивного довголіття корів молочної худоби піддослідних порід суттєво вплинув вік першого отелення. Найвищими показниками тривалості та ефективності довічного використання відзначалися тварини, які вперше розтелилися у віці 25,1-26,0 місяців. Раннє, до 24-х, та пізнє, старше 26-ти місяців, перше отелення скорочує тривалість життя, продуктивний період, число отелень, зменшує довічний надій та молочний жир. Встановлено, що незалежно від породи збільшення тривалості сервіс-періоду до 140 днів призводить до підвищення надою за 305 днів та повну лактації, а також довічного надою та молочного жиру, тоді як за подальшого зростання сервіс-періоду за 141 день, перераховані показники продуктивності знижуються. Із збільшенням тривалості сервіс-періоду показники тривалості життя, продуктивного використання та кількості використаних лактацій прямолінійно зростали. Разом з тим, надій на один день життя та продуктивного використання при цьому зменшувався, особливо після зростання сервіс-періоду за 141 день. Виявлено у корів голштинської та української чорно-рябої молочної порід прямий, достовірний зв’язок між тривалістю сервіс-періоду і ознаками тривалості життя (r=0,283 та 0,248), продуктивного використання (r=0,311 та 0,251), використаних лактацій (r=0,214 та 0,236), довічних надою (r=0,193 та 0,145), вмісту жиру (r=0,269 та 0,166) та молочного жиру (r=0,286 та 0,174) та обернений між надоєм на один день життя (r=-0,268 та -0,265) та продуктивного використання (r=-0,383 та -0,325). Достовірно встановлено існування співвідносної мінливості між оцінками описових ознак у межах 9-ти бальної шкали, які характеризують розвиток будови тіла, кінцівок та морфологічних ознак вимені та тривалістю життя корів української чорно-рябої молочної та голштинської порід. Порівняльний аналіз співвідносної мінливості виявив незначну перевагу та, в окремих випадках, з достовірною різницею на користь тварин голштинської породи. Виявлено, що кожна із лінійних ознак чинить вплив на тривалість життя з різною мінливістю, засвідчуючи, що при підборі бугаїв-плідників важливо враховувати ступінь розвитку лінійних ознак їхніх дочок, що дозволить підвищити частоту прояву бажаного розвитку ознак. Достовірний співвідносний зв’язок між лінійними ознаками та тривалістю життя корів дає підставу розглядати їх у якості ранніх предикторних ознак довголіття. Potato cultivation is of immense importance for ensuring food security and sustainable development of Ukraine‟s agricultural sector, as this crop serves as a strategic source of carbohydrates and vitamins for millions of citizens. Potato tubers are traditionally considered the "second bread," containing essential amino acids, significant amounts of potassium, phosphorus, and vitamin C, which makes them a critical element of a healthy diet. Beyond its nutritional value, the potato plays a key role as a core crop for intensive farming, requiring deep soil aeration, meticulous nutrient management, and modern approaches to plant protection. One of the decisive factors in modern agricultural production is the high adaptability of technology to the specific soil and climatic conditions of the North-Eastern Forest Steppe of Ukraine, where significant climatic instability has been observed recently. Optimized potato cultivation technologies investigated in this work allow for stable and high yields even under conditions of increasing hydrothermal stress and unpredictable precipitation. They are characterized by the maximum utilization of the genetic and biological potential of modern varieties through the precise adjustment of each technological stage, from seed preparation to harvesting. Such approaches are becoming increasingly relevant among farmers in the Sumy region, as they allow not only for increased yields but also for ensuring high product quality that meets European marketability standards. The implementation of intensive yet scientifically grounded methods makes it possible to mitigate the negative impact of droughts and temperature anomalies that have become regular in the region during the growing season. Traditional potato cultivation methods based on fixed calendar schedules often fail to provide desired results today due to global climate change. The optimized approach proposed in this study ensures a significantly longer duration of the photosynthetic apparatus's active functioning and the ability to maintain intensive tuber formation even during prolonged dry periods. This is particularly beneficial in the North-Eastern region, where June and July droughts can critically reduce the productivity of non-adapted crops. The use of modern foreign varieties, such as Bernina, Sifra, or Colomba, provides cultivation flexibility for both small scale farms and large agricultural enterprises striving to achieve maximum yield per hectare. The selection of optimal planting dates and methods for pre-planting tuber preparation plays a key role in achieving the set goals. Determining the appropriate field entry date depends on the soil warming dynamics and specific regional characteristics of the Forest-Steppe, requiring constant monitoring of meteorological conditions. Potatoes are a crop that acutely requires sufficient moisture and moderate temperatures during the budding and mass tuberization phases; therefore, the researched technologies are aimed at maximizing the use of spring moisture reserves through a stimulated early start of vegetation. Regarding pre-planting preparation methods, light sprouting of seed material occupies a special place in the research. Prolonged sprouting for 20 days in rooms with controlled light and temperature regimes is considered the optimal treatment method. Under such conditions, plants form strong sprouts, allowing them to emerge significantly faster than with conventional planting. This promotes the development of a powerful root system and increases photosynthetic intensity in the early stages, which, in turn, positively affects overall yield and the economic efficiency of cultivation in the North-Eastern part of Ukraine. Potato fertilization using a calculation-balance system plays a critical role in ensuring active plant growth and development. Like many other intensive crops, potatoes require a significant amount of nutrients, but their peculiarity lies in the uneven consumption of elements throughout the growing season. One of the key mineral elements for potatoes is potassium, which is responsible not only for starch accumulation but also plays an important role in regulating the plant's water balance and increasing its resistance to heat stress. Nitrogen fertilizers, applied in calculated doses, promote rapid leaf surface expansion, while phosphorus is essential for healthy root development and the formation of a large number of productive stolons. When choosing an optimal technological scheme, it is important to consider not only the plants' needs but also the characteristics of the specific field, such as soil type, acidity, and the content of mobile forms of phosphorus and potassium. Properly selected doses of mineral fertilizers contribute not only to quantitative yield growth but also ensure high taste quality and tuber storability during winter. This allows farmers to effectively utilize the natural resources of typical chernozems while maintaining their fertility for subsequent crops in the rotation. Collectively, all these factors - from planting depth to the fertilization system - determine the success of potato cultivation in modern agribusiness. To determine the most effective cultivation parameters, large-scale studies were conducted on the experimental fields of "Agrobusiness TSK" LLC, located in the Romny district of the Sumy region, during 2021–2023. The soil of the experimental site was a typical low-humus leached chernozem, characteristic of the North-Eastern Forest-Steppe. The experiment was multifactorial: we studied the response of varieties with different maturity groups, the influence of planting dates and sprouting duration, as well as the effectiveness of various mineral nutrition levels. This allowed us to cover all critical points of the technology and find their optimal combinations for a stable result. In this study, the emergence and growth rates of potatoes under different preparation conditions were analyzed in detail. The results showed that variants with 20-day light sprouting had the highest rates of germination energy and field emergence. Plants on the optimized background showed better survival during periods of spring temperature fluctuations, outperforming the control in terms of vegetative mass development by 10–15%. The study also highlighted the importance of soil temperature during planting, as entering the field too early into cold soil neutralized the advantages of sprouting. The formation of yield depending on the selected elements of intensive technology was described in detail. During the experiments, the average yield varied from 35.5 t/ha in basic variants to 42.4 t/ha in optimized plots. The early stages of leaf surface formation were decisive: the faster the plant reached its maximum photosynthetic potential, the higher the final tuber harvest per unit area. The study conducted a deep analysis of the dynamics of dry matter and starch accumulation in tubers. The results showed that potatoes had significantly higher quality indicators when balanced nutrition was applied. The weight of dry matter in tubers was consistently higher in variants where planting dates coincided with optimal soil moisture supply. For the Sifra and Baltic Fire varieties, the average tuber weight was significantly larger when using the intensive scheme, ensuring a marketable fraction yield at the level of 92–95%. Quality indicators also depended on the genotype: the Annushka variety consistently accumulated more vitamin C, making it indispensable for table use. An analysis of the economic efficiency of each element of the cultivation technology was performed. Although the intensification of processes - purchasing elite seeds, electricity costs for sprouting, and fertilizers - increases the cost of production, the resulting yield increase completely covers these expenses. We obtained the highest net profit in variants with the full optimized scheme, where profitability exceeded 100%. The lowest efficiency was observed in variants without pre-planting preparation, where yields were unstable across the years of research. The results obtained indicate that the development and implementation of optimized technology is the most profitable way to develop potato farming in the Sumy region. The choice of a modern variety, such as Bernina, combined with 20 day sprouting and calculated fertilization, allows for high product competitiveness in the market. The entire dissertation work confirms that a scientifically grounded approach to each agricultural practice is the guarantee of stable success for the Ukrainian agribusiness. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.snau.edu.ua/xmlui/handle/123456789/15749 Прогнозування профілактика та лікування післяродової патології у корів Севастьянов, Віталій Валерійович; Sevastyanov, V. V. У дисертаційній роботі теоретично та експериментально обґрунтовано методи прогнозування, лікування та профілактики післяродової патології у корів. Післяродові патології у високопродуктивних корів залишаються однією з найскладніших проблем сучасного молочного скотарства. Згідно з ветеринарною статистикою, як в Україні, так і за її межами, поширеність таких ускладнень в інтенсивних молочних господарствах варіюється від 33,8% до 60–80%. Водночас лише 20–30% тварин проходять транзитний період без проявів клінічних або субклінічних порушень. Щороку через значний рівень бракування, що становить 27,5%, зі стада вилучаються 347 корів. На їх заміну вводять 350 нетелей із третьої групи, чого достатньо для повного покриття вибуття, але резерву для розвитку немає. Наведено дані подібного господарства з сумарною чисельністю поголів’я 2754 тварини. Рівень вибуття корів у цьому випадку складає 26,69%, народжуваність — 73 теляти на 100 корів/нетелей, а індекс заплідненості — 2,21 (табл. 2). Ситуація свідчить про наявність ознак репродуктивної кризи. Знижені показники народжуваності (73%) та високий індекс заплідненості (2,21) свідчать про затягування сервіс-періоду, що призводить до «роздутої» структури стада з високою часткою невиробничих тварин. Для збереження балансу ферми на рівні 2754 скотомісць кількість корів-матерів обмежено до 1160 голів (42,1% від загальної чисельності), тоді як на молодняк припадає 1594 голови (57,9%). Обидва підприємства знаходяться в умовах репродуктивної кризи (відсоток виходу телят складає 73,26% порівняно з 73,00%). Однак у Господарстві №2 ситуація є більш ускладненою через критично високий індекс заплідненості (2,21), що свідчить про наявність серйозніших форм прихованих хронічних патологій. Проведений аналіз показав, що показник поширення персистентного жовтого тіла у господарстві № 2 перевищував аналогічний у господарстві № 1 на 23,55% (р<0,001). Виявлена значна різниця пояснюється біологічними факторами, зокрема високим рівнем хронічних запальних процесів у матці тварин другого господарства. При оцінці частоти лютеїнових кіст встановлено, що у господарстві № 2 дана патологія траплялася на 29,11% частіше (р<0,001), ніж у господарстві № 1. Це явище суттєво впливає на індекс заплідненості, який досягнув показника 2,21, оскільки лютеїнові кісти спричиняють блокування статевої циклічності через персистентну секрецію прогестерону. Аналіз поширеності фолікулярних кіст показав, що у господарстві № 2 цей показник був нижчим на 5,56% (р>0,05) порівняно з господарством № 1. Результати не виявили статистично достовірної різниці, що свідчить про однакову тенденцію прояву фолікулярного кістозу на обох фермах за умов схожого гормонального навантаження під час ранньої лактації. Дослідження супутніх акушерських патологій підтвердило, що частота післяродового ендометриту у господарстві № 2 була на 16,99% вищою (р<0,001), ніж у господарстві № 1. Ця патологія пов'язана із порушенням лютеолізу через блокування синтезу простагландину PGF2a, що спричиняє розвиток персистентного жовтого тіла та лютеїнових кіст. При порівнянні функціонального стану гонад з’ясовано, що поширеність гіпофункції яєчників у господарстві № 2 була вищою на 7,84% (р>0,05) у порівнянні з господарством № 1. Незначна різниця між групами мала випадковий характер і не була статистично значущою. Це вказує на схожість умов годівлі та енергетичний дефіцит у транзитний період на обох фермах. На першому етапі досліджень було визначено залежність між проявами кульгавості та неплідності у корів за різних рівнів концентрації β-гідроксимасляної кислоти (BHBA) у сироватці крові. Не виявлено статистично значущої різниці в середніх концентраціях β-гідроксимасляної кислоти між коровами з кульгавістю та тваринами контрольної групи — 0,63±0,03 ммоль/л і 0,59±0,03 ммоль/л відповідно (p=0,42). Протягом періоду спостережень у 8 корів рівень BHBA перевищував 1,2 ммоль/л (3 у групі з кульгавістю та 5 у контрольній групі). Частота підвищеної концентрації BHBA також не продемонструвала істотних відмінностей між обома групами (13,6% у групі з кульгавістю проти 20,0% у контрольній групі, p=0,56). Середні концентрації неестерифікованих жирних кислот (НЖК) також не показали достовірної відмінності: 0,41±0,02 мЕкв/л у корів з кульгавістю та 0,38±0,02 мЕкв/л у контрольній групі (p=0,32). Водночас у групі з кульгавістю було зафіксовано затримку інволюції шийки матки та вагітного рогу матки порівняно з контрольною групою (p<0,001 та p<0,05 відповідно). Під час аналізу вмісту прогестерону в сироватці крові у здорових корів протягом лютеїнової фази першого статевого циклу встановлено, що його рівень був на 90,32% вищим (р<0,001) порівняно з еструсом і на 48,14% нижчим (р<0,001) у порівнянні з кров'ю корів, які страждають від персистентного жовтого тіла. Щодо естрадіолу, його концентрація у сироватці крові здорових корів під час лютеїнової фази була на 87,02% нижчою (р<0,001), ніж у корів в еструсі, і на 5,78% меншою (р>0,05) у порівнянні з коровами, хворими на персистентне жовте тіло. Вміст лютеїнізуючого гормону у здорових корів в зазначену фазу циклу був на 95,43% нижчим (р<0,001) порівняно з еструсом, але на 48,90% вищим (р<0,01) у порівнянні з кров’ю корів із персистентним жовтим тілом. Аналіз рівня фолікулостимулюючого гормону показав, що його кількість у лютеїновій фазі першого циклу у здорових корів була на 49,78% нижчою (р<0,001), ніж під час еструсу, і на 39,10% вищою (р<0,05) відносно крові корів із персистентним жовтим тілом. Рівень окситоцину в сироватці крові здорових корів під час лютеїнової фази був знижений на 78,20% (р<0,001) порівняно з еструсом, але підвищений на 42,58% (р<0,01) відносно корів із персистентним жовтим тілом. Під час дослідження рівня прогестерону у сироватці крові здорових корів у лютеїновій фазі першого статевого циклу виявлено, що він був на 43,29% нижчим (р<0,001) порівняно з рівнями у корів, хворих на післяродовий ендометрит. Таке значне підвищення прогестерону у хворих тварин вказує на затримку регресії жовтого тіла (персистенцію), що виникає на тлі запального процесу в матці. Бактеріальні ендотоксини та ліпополісахариди (ЛПС), разом із високим рівнем прогестерону, впливають на секрецію гіпофізом лютеїнізуючого гормону (LH), значно знижуючи його тонічну та імпульсну активність. Через це яєчники переходять у стан функціонального спокою (гіпофункції) або тривалої анафродизії, що супроводжується наявністю персистентного жовтого тіла. Додатково, критичний дефіцит окситоцину позбавляє міометрій здатності до самоочищення від гнійно-катарального ексудату. Інтервали еструсу у корів досліджуваних груп суттєво відрізнялися (р<0,001). Найбільший інтервал був зафіксований у корів 1-ї групи — 18,30±1,23 доби, тоді як у корів 2-ї групи він складав 14,26±0,94 доби, а в корів 3-ї групи — 11,97±0,86 доби. Щодо товщини ендометрія до лікування, вірогідні відмінності між трьома групами корів не спостерігалися. Однак після лікування найменшу товщину ендометрія зареєстровано у корів 3-ї групи (5,62±0,64 мм), тоді як у корів 1-ї групи вона виявилася найбільшою (16,27±1,93 мм). У наступному етапі аналізувався вміст білків у сироватці крові корів протягом лікування (таблиця 14). Було виявлено значний вплив лікування на рівень загального білка (р<0,001). Максимальні концентрації загального білка у сироватці крові спостерігалися у корів 3-ї групи у трьох зразках після застосування протоколу лікування. У корів 1-ї групи ці показники залишалися найнижчими в ті самі контрольні періоди. Співвідношення альбумін/глобулін, до лікування воно було найнижчим серед усіх груп (р<0,05). Водночас подальших значних відмінностей між досліджуваними групами у цьому показнику протягом лікування не встановлено. Дослідження середніх значень прозапальних цитокінів (IL-1, IL-6, TNF-α) та С-реактивного білка (СРБ) після лікування клінічного метриту наведено у таблиці 15. Найвищі концентрації прозапальних цитокінів у сироватці крові відзначені в корів 1-ї дослідної групи на 7-й, 14-й та 21-й доба спостереження. Найнижчі ж показники було зафіксовано у корів 3-ї групи в аналогічні періоди дослідження. У всіх трьох групах із часом спостерігалося зменшення концентрацій прозапальних цитокінів у крові. Особливо це стосувалося корів, яким була додана кормова добавка «Імунобактерин-D ентеро+». На 21-й день було досягнуто мінімальних значень: для IL-6 — 11,19±2,97 пг/мл, а для TNF-α — 57,32±7,61 пг/мл. С-реактивний білок також знижувався протягом лікувального періоду, особливо в корів 2-ї та 3-ї дослідних груп. Найменше значення СРБ (1,32±0,10 мг/л) для трьох зразків крові після застосування препаратів зареєстровано у корів 3-ї групи на третьому заборі проб. Ендотоксемія і розпад тканин спричинили пригнічення білковосинтезуючої функції печінки. У результаті рівень альбуміну в крові корів 1-ї групи виявився на 20,00% нижчим за референтне значення (p<0,05). Цей показник був також на 23,21% (p<0,05) нижчим порівняно з коровами 2-ї дослідної групи і на 41,96% (p<0,001) — порівняно з коровами 3-ї групи, у яких спостерігалося повне стабілізування рівня альбуміну. Концентрація трансферину (Tf) у крові корів 1-ї групи була знижена на 33,00% (p<0,05) відносно фізіологічного мінімуму. У корів 2-ї дослідної групи рівень Tf зріс на 35,82% (p<0,05), а в 3-й — на 82,84% (p<0,001) відносно показника 1-ї групи. Водночас рівень Tf у 2-й групі поступався показнику 3-ї групи на 25,71% (p<0,05). Рівень загального кальцію (Ca) у корів 1-ї групи демонстрував глибоку депресію (1,52±0,11 ммоль/л), що на 30,91% нижче від фізіологічної межі. Проведена терапія дозволила збільшити рівень кальцію в корів 2-ї групи на 34,87% (p<0,05), а в корів 3-ї групи — на 56,58% (p<0,001), сприяючи відновленню тонусу міометрію. Незважаючи на покращення, показник у 2-й групі залишався на 13,87% (p<0,05) нижчим у порівнянні з тваринами 3-ї дослідної групи. Синдром ендогенної інтоксикації та оксидативного стресу підтверджувався значним накопиченням продуктів гнильного розпаду і перекисного окиснення. Зокрема, рівень молекул середньої маси (МСМ) у крові корів 1-ї групи перевищував референтну межу на 178,57% (p<0,001). У порівнянні з іншими групами, концентрація МСМ у цій групі була вищою на 46,15% (p<0,01) відносно 2-ї групи і на 66,67% (p<0,001) відносно 3-ї. При цьому вміст токсичних пептидів у тварин 2-ї дослідної групи перевищував відповідний показник у 3-й на 61,54% (p<0,01). Інтенсивність оксидаційного руйнування мембран за рівнем малонового діальдегіду (МДА) виявилася значно підвищеною у корів 1-ї групи — перевищення норми склало 124,80% (p<0,001). Концентрація МДА в крові цих тварин перевищувала відповідні показники у корів 2-ї групи на 44,48% (p<0,01) і у корів 3-ї — на 65,30% (p<0,001). Крім того, рівень МДА у корів із 2-ї дослідної групи був на 60,00% (p<0,01) вищим від рівня у тварин 3-ї групи. Лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) у тварин першої дослідної групи свідчив про важкий ендотоксикоз, досягаючи значення 5,12±0,38 умовних одиниць, що перевищувало норму на 412% (p<0,001). Завдяки заходам з елімінації токсинів ЛІІ у другій дослідній групі знизився на 52,15% (p<0,01), а у третій групі — на 77,54% (p<0,001), повністю нормалізувавшись. Водночас показник другої групи залишався вищим на 113,04% (p<0,01) у порівнянні з третьою групою. Ефективність запропонованого лікувального підходу була оцінена через порівняння репродуктивних показників корів дослідних груп, що наведено у таблиці 18. Індекс запліднення, який характеризує кількість спермодоз на одне запліднення, у корів першої групи становив 2,7 і демонстрував тенденцію до високих значень. У другій дослідній групі він знизився до 2,31, а в третій – до 2,15. Водночас відсоток запліднення, визначений на 30-у добу УЗД, у корів першої групи був на 12,13% нижчим за показник другої групи та на 27,47% нижчим за результат третьої групи. Рівень підтвердженої вагітності на 60-у добу УЗД у корів першої дослідної групи виявився достовірно нижчим (р˂0,001). Він був у 1,54 рази меншим порівняно з другою групою і у 1,84 рази нижчим за показники корів третьої групи. Крім того, показник підтвердженої вагітності у корів другої дослідної групи був у 1,19 рази нижчим за відповідний показник третьої групи. The dissertation theoretically and experimentally substantiates methods for predicting, treating, and preventing postpartum pathology in cows. Postpartum pathologies in high-yielding cows remain one of the most complex problems of modern dairy farming. According to veterinary statistics, both in Ukraine and abroad, the prevalence of such complications in intensive dairy farms varies from 33.8% to 60–80%. At the same time, only 20–30% of animals pass the transit period without clinical or subclinical signs. Every year, due to a significant culling rate of 27.5%, 347 cows are removed from the herd. To replace them, 350 heifers from the third group are introduced, which is enough to fully cover the culling, but there is no reserve for development. Data are provided for a similar farm with a total livestock population of 2,754 animals. The culling rate of cows in this case is 26.69%, the birth rate is 73 calves per 100 cows/heifers, and the fertility index is 2.21. The situation indicates the presence of signs of a reproductive crisis. Reduced fertility rates (73%) and a high fertility index (2.21) indicate a lengthening of the service period, which leads to a “bloated” herd structure with a high proportion of unproductive animals. To maintain the farm balance at the level of 2754 livestock places, the number of mother cows is limited to 1160 heads (42.1% of the total number), while the young stock accounts for 1594 heads (57.9%). Both enterprises are in a reproductive crisis (the percentage of calf output is 73.26% compared to 73.00%). However, in Farm No. 2, the situation is more complicated due to the critically high fertility index (2.21), which indicates the presence of more serious forms of hidden chronic pathologies. The analysis showed that the prevalence of persistent corpus luteum in Farm No. 2 exceeded that in Farm No. 1 by 23.55% (p<0.001). The significant difference found is explained by biological factors, in particular, a high level of chronic inflammatory processes in the uterus of animals from the second farm. When assessing the frequency of luteal cysts, it was found that this pathology occurred 29.11% more often (p<0.001) in farm No. 2 than in farm No. 1. This phenomenon significantly affects the fertility index, which reached 2.21, since luteal cysts cause blocking of sexual cyclicity due to persistent secretion of progesterone. Analysis of the prevalence of follicular cysts showed that in farm No. 2 this indicator was lower by 5.56% (p>0.05) compared to farm No. 1. The results did not reveal a statistically significant difference, which indicates the same tendency for the manifestation of follicular cystosis on both farms under conditions of similar hormonal load during early lactation. The study of concomitant obstetric pathologies confirmed that the frequency of postpartum endometritis in farm No. 2 was 16.99% higher (p<0.001) than in farm No. 1. This pathology is associated with impaired luteolysis due to the blocking of prostaglandin PGF2a synthesis, which causes the development of a persistent corpus luteum and luteal cysts. When comparing the functional state of the gonads, it was found that the prevalence of ovarian hypofunction in farm No. 2 was 7.84% higher (p>0.05) compared to farm No. 1. The slight difference between the groups was random and was not statistically significant. This indicates the similarity of feeding conditions and energy deficit in the transit period on both farms. In the first stage of the study, the relationship between lameness and infertility in cows at different levels of serum β-hydroxybutyric acid (BHBA) concentrations was determined. No statistically significant difference was found in the mean concentrations of β-hydroxybutyric acid between cows with lameness and animals in the control group - 0.63±0.03 mmol/l and 0.59±0.03 mmol/l, respectively (p=0.42). During the observation period, 8 cows had a BHBA level exceeding 1.2 mmol/l (3 in the lameness group and 5 in the control group). The frequency of elevated BHBA concentrations also did not demonstrate significant differences between both groups (13.6% in the lameness group versus 20.0% in the control group, p=0.56). The average concentrations of non-esterified fatty acids (NFA) also did not show a significant difference: 0.41±0.02 mEq/l in cows with lameness and 0.38±0.02 mEq/l in the control group (p=0.32). At the same time, a delay in involution of the cervix and pregnant uterine horn was recorded in the lameness group compared to the control group (p<0.001 and p<0.05, respectively). When analyzing the content of progesterone in the blood serum of healthy cows during the luteal phase of the first estrous cycle, it was found that its level was 90.32% higher (p<0.001) compared to estrus and 48.14% lower (p<0.001) compared to the blood of cows suffering from persistent corpus luteum. Regarding estradiol, its concentration in the serum of healthy cows during the luteal phase was 87.02% lower (p<0.001) than in cows in estrus, and 5.78% lower (p>0.05) compared to cows suffering from persistent corpus luteum. The content of luteinizing hormone in healthy cows in the indicated phase of the cycle was 95.43% lower (p<0.001) compared to estrus, but 48.90% higher (p<0.01) compared to the blood of cows with persistent corpus luteum. Analysis of the level of follicle-stimulating hormone showed that its amount in the luteal phase of the first cycle in healthy cows was 49.78% lower (p<0.001) than during estrus, and 39.10% higher (p<0.05) compared to the blood of cows with persistent corpus luteum. The level of oxytocin in the serum of healthy cows during the luteal phase was reduced by 78.20% (p<0.001) compared to estrus, but increased by 42.58% (p<0.01) compared to cows with persistent corpus luteum. When studying the level of progesterone in the serum of healthy cows in the luteal phase of the first sexual cycle, it was found that it was 43.29% lower (p<0.001) compared to the levels in cows with postpartum endometritis. Such a significant increase in progesterone in sick animals indicates a delay in the regression of the corpus luteum (persistence), which occurs against the background of the inflammatory process in the uterus. Bacterial endotoxins and lipopolysaccharides (LPS), together with a high level of progesterone, affect the secretion of luteinizing hormone (LH) by the pituitary gland, significantly reducing its tonic and pulse activity. Because of this, the ovaries enter a state of functional rest (hypofunction) or prolonged anaphrodisia, which is accompanied by the presence of a persistent corpus luteum. Additionally, a critical deficiency of oxytocin deprives the myometrium of the ability to self cleanse from purulent-catarrhal exudate. Estrus intervals in cows of the studied groups differed significantly (p<0.001). The longest interval was recorded in cows of group 1 – 18.30±1.23 days, while in cows of group 2 it was 14.26±0.94 days, and in cows of group 3 – 11.97±0.86 days. Regarding the endometrial thickness before treatment, no significant differences were observed between the three groups of cows. However, after treatment, the smallest endometrial thickness was recorded in cows of group 3 (5.62±0.64 mm), while in cows of group 1, it was the largest (16.27±1.93 mm). In the next stage, the content of proteins in the blood serum of cows during treatment was analyzed. A significant effect of treatment on the level of total protein was found (p<0.001). The maximum concentrations of total serum protein were observed in cows of group 3 in three samples after the application of the treatment protocol. In the cows of group 1, these indicators remained the lowest in the same control periods. The albumin/globulin ratio, before treatment, was the lowest among all groups (p<0.05). At the same time, no further significant differences between the study groups in this indicator during the treatment were established. The highest concentrations of pro-inflammatory cytokines in serum were noted in cows of the 1st experimental group on the 7th, 14th and 21st day of observation. The lowest indicators were recorded in cows of group 3 in similar periods of the study. In all three groups, a decrease in the concentrations of pro-inflammatory cytokines in the blood was observed over time. This was especially true for cows that were given the feed additive “Immunobacterin-D entero+”. On the 21st day, the minimum values were reached: for IL-6 — 11.19±2.97 pg/ml, and for TNF-α — 57.32±7.61 pg/ml. C-reactive protein also decreased during the treatment period, especially in cows of the 2nd and 3rd experimental groups. The lowest CRP value (1.32±0.10 mg/l) for three blood samples after the use of the drugs was recorded in cows of the 3rd group at the third sampling. Endotoxemia and tissue breakdown caused inhibition of the protein synthesizing function of the liver. As a result, the level of albumin in the blood of cows of the 1st group was 20.00% lower than the reference value (p<0.05). This indicator was also 23.21% (p<0.05) lower compared to cows of the 2nd experimental group and 41.96% (p<0.001) - compared to cows of the 3rd group, in which complete stabilization of the albumin level was observed. The concentration of transferrin (Tf) in the blood of cows of the 1st group was reduced by 33.00% (p<0.05) relative to the physiological minimum. In cows of the 2nd experimental group, the level of Tf increased by 35.82% (p<0.05), and in the 3rd - by 82.84% (p<0.001) relative to the indicator of group 1. At the same time, the level of Tf in the 2nd group was inferior to the indicator of the 3rd group by 25.71% (p<0.05). The level of total calcium (Ca) in cows of the 1st group showed a deep depression (1.52±0.11 mmol/l), which is 30.91% lower than the physiological limit. The therapy allowed for an increase in the calcium level in cows of the 2nd group by 34.87% (p<0.05), and in cows of the 3rd group by 56.58% (p<0.001), contributing to the restoration of myometrial tone. Despite the improvement, the indicator in the 2nd group remained 13.87% (p<0.05) lower compared to the animals of the 3rd experimental group. The syndrome of endogenous intoxication and oxidative stress was confirmed by a significant accumulation of putrefactive decay products and peroxide oxidation. In particular, the level of medium mass molecules (MSM) in the blood of cows of the 1st group exceeded the reference limit by 178.57% (p<0.001). Compared with other groups, the concentration of MSM in this group was higher by 46.15% (p<0.01) compared to the 2nd group and by 66.67% (p<0.001) compared to the 3rd. At the same time, the content of toxic peptides in animals of the 2nd experimental group exceeded the corresponding indicator in the 3rd by 61.54% (p<0.01). The intensity of oxidative destruction of membranes by the level of malondialdehyde (MDA) was significantly increased in cows of the 1st group - the excess of the norm was 124.80% (p<0.001). The concentration of MDA in the blood of these animals exceeded the corresponding indicators in cows of the 2nd group by 44.48% (p<0.01) and in cows of the 3rd - by 65.30% (p<0.001). In addition, the level of MDA in cows from the 2nd experimental group was 60.00% (p<0.01) higher than the level in animals of the 3rd group. The leukocyte intoxication index (LII) in animals of the first experimental group indicated severe endotoxicosis, reaching a value of 5.12±0.38 conventional units, which exceeded the norm by 412% (p<0.001). Due to measures to eliminate toxins, LII in the second experimental group decreased by 52.15% (p<0.01), and in the third group - by 77.54% (p<0.001), completely normalizing. At the same time, the indicator of the second group remained higher by 113.04% (p<0.01) compared to the third group. The effectiveness of the proposed treatment approach was assessed by comparing the reproductive performance of cows in the experimental groups, as given in Table 18. The fertilization index, which characterizes the number of sperm doses per insemination, in cows of the first group was 2.7 and showed a tendency toward high values. In the second experimental group, it decreased to 2.31, and in the third - to 2.15. At the same time, the percentage of fertilization determined on the 30th day of ultrasound in cows of the first group was 12.13% lower than the indicator of the second group and 27.47% lower than the result of the third group. The level of confirmed pregnancy on the 60th day of ultrasound in cows of the first experimental group was significantly lower (p˂0.001). It was 1.54 times lower compared to the second group and 1.84 times lower than the indicators of cows of the third group. In addition, the rate of confirmed pregnancy in cows of the second experimental group was 1.19 times lower than the corresponding rate in the third group. 2026-01-01T00:00:00Z https://repo.snau.edu.ua/xmlui/handle/123456789/15748 Розробка біоадаптивної технології вирощування сої в умовах Північно-Східного Лісостепу України Триус, В. О.; Tryus, V. O. Вирощування сої має величезне значення для забезпечення продовольчої безпеки та здорового харчування людей в Україні та світі. Зерно цієї культури є найважливішим джерелом рослинного білка, який за своїм амінокислотним складом майже не поступається білкам тваринного походження, а також містить вітаміни групи В, Е та незамінні мінерали, такі як калій, кальцій та фосфор. Окрім харчової цінності, соя є ключовою культурою для сталого землеробства, оскільки завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями вона здатна фіксувати атмосферний азот, збагачуючи ним ґрунт для наступних культур у сівозміні. Одним із ключових факторів, що відіграє вирішальну роль під час вирощування сої, є адаптивність технології до конкретних ґрунтово-кліматичних умов. Біоадаптивні технології вирощування сої дають змогу отримувати стабільні врожаї навіть за умов посилення гідротермічного стресу. Вони характеризуються використанням біологічного потенціалу рослин та мікроорганізмів, що дозволяє забезпечити більш прогнозований розвиток агрофітоценозу. Ці технології стають дедалі популярнішими серед фермерів Північно-Східного Лісостепу України, оскільки дозволяють зменшити витрати на мінеральні азотні добрива та підвищити стійкість посівів до несприятливих погодних чинників. З іншого боку, традиційні інтенсивні методи вирощування сої не завжди забезпечують бажаний результат в умовах глобальних змін клімату. Біоадаптивний підхід забезпечує довший термін активного функціонування фотосинтетичного апарату та має здатність підтримувати формування врожаю під час посушливих періодів вегетації. Це особливо корисно в умовах Північно-Східного регіону, де нерівномірність опадів може значно вплинути на стабільність та рівень врожайності. Використання сучасних інокулянтів та гумінових стимуляторів забезпечує більш гнучке вирощування сої, особливо для великих агрохолдингів та фермерських господарств, що прагнуть до екологізації виробництва. Вибір оптимального складу інокулянтів та схем позакореневого підживлення сої відіграє ключову роль у досягненні високих врожаїв і забезпеченні успішного вирощування цієї цінної бобової культури. Визначення доцільної схеми живлення залежить від погодно-кліматичних умов та регіональних особливостей Лісостепу. Соя є культурою, яка потребує значної кількості вологи під час цвітіння та наливу бобів, тому біоадаптивна технологія спрямована на максимальне збереження вологи в рослинах та активізацію симбіотичного апарату в ранньовесняний період. Щодо способів застосування біопрепаратів, важливо враховувати тип ґрунту та його мікробіологічну активність. Оптимальним способом обробки вважається передпосівна інокуляція насіння. Проте, також у технології вирощування практикують застосування стимуляторів росту у фази бутонізації та початку наливу насіння. За таких умов збільшується площа живлення культури через розвиток потужної кореневої системи та підвищується активність фотосинтезу, що, в свою чергу, може позитивно вплинути на урожайність та економічну ефективність вирощування в умовах Північно-Східного Лісостепу України. Удобрення сої біопрепаратами та мікродобривами відіграє важливу роль у забезпеченні активного росту та розвитку рослин, а також формування високого врожаю. Соя, як і багато інших культур, потребує необхідної кількості поживних речовин, але її особливість полягає в тому, що левову частку азоту вона має отримувати природним шляхом. Одним із ключових мінеральних елементів, необхідних для ефективного симбіозу, є молібден та бор, які сприяють формуванню бульбочок. Азот, отриманий в результаті діяльності бактерій, сприяє формуванню листя та стебел, а також суттєво підвищує урожайність. Фосфор необхідний для здорового розвитку коренів і формування квітів, що є передумовою для утворення повноцінних бобів. Калій також грає важливу роль у регулюванні водного балансу рослин сої та підвищенні їхньої стійкості до теплового стресу. Обираючи оптимальну схему біоадаптивної технології для сої, важливо враховувати не лише потреби рослин у конкретних поживних речовинах, але й характеристики ґрунту, такі як його pH, вміст гумусу та рухомих форм фосфору. Вдало підібрані біопрепарати сприяють не лише врожайності, але й забезпечують оптимальне використання природних ресурсів та збереження навколишнього середовища. Вони дозволяють рівномірно й ефективно забезпечити рослини необхідними поживними речовинами протягом усієї вегетації, що впливає на якість та кількість врожаю, а також на загальний стан агроекосистеми. Сукупно, всі вищенаведені фактори – від інокуляції до позакореневого підживлення – відіграють важливу роль у формуванні врожаю культури. Тому питання вибору оптимальних біоадаптивних агроприйомів вирощування сої є надзвичайно актуальними для Північно-Східного Лісостепу України. Для визначення оптимальних умов вирощування сої було проведено дослідження в умовах Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук протягом 2023–2025 років. Ґрунт, на якому був закладений дослід – чорнозем вилугуваний, малогумусний, середньосуглинковий на лесі. Дослід був багатофакторним. Зокрема, одним з факторів були різні варіанти передпосівної інокуляції насіння (використовувався препарат Ризогумін та інші штами). Наступним чинником, що вивчався, були строки та дози позакореневого підживлення гуміновими стимуляторами. Третім фактором виступали різні рівні мінерального фону. Впродовж останніх років в умовах Північно-східного Лісостепу майже не вивчались питання поєднання новітніх мікробіологічних препаратів із системами стимуляції імунітету рослин, тому цей напрям став головним у наших дослідженнях. У дослідженні було проаналізовано схожість насіння та виживання рослин сої за різних умов інокуляції. Результати показали, що варіанти з обробкою насіння Ризогуміном мали вищі показники польової схожості. Однак, рослини сої на біоадаптивному фоні показали кращу толерантність до умов навколишнього середовища, маючи на 4–5% вищу виживаність порівняно з контролем. Дослідження також підкреслило важливість температурного режиму під час сівби, оскільки активність бактерій безпосередньо залежить від прогрівання ґрунту. Було описно формування врожайності сої залежно від елементів біоадаптивної технології. У ході експериментів середня врожайність варіювала від 2,8 т/га до 3,6 т/га. Максимальну врожайність отримали за комплексного застосування інокуляції та дворазового позакореневого підживлення стимуляторами. Ранні етапи росту були вирішальними для формування густоти стояння, особливо для варіантів, де використовувалися гумінові препарати, що забезпечило приріст врожайності на рівні 0,5–0,8 т/га порівняно з базовою технологією. У дослідженні провели аналіз та встановили показники інтенсивності азотфіксації. Результати показали, що соя мала вищі показники кількості бульбочок на коренях при застосуванні комплексного захисту та стимуляції. Вага сухої речовини рослин сої була значно вищою у варіантах із біоадаптивним підходом, а співвідношення зерна до загальної біомаси становило 35–40%, що свідчить про ефективний перерозподіл пластичних речовин. Для сої маса 1000 зерен була вищою при використанні біопрепаратів і становила від 160 г до 185 г, тоді як на контролі вага зерна знижувалась через дефіцит азоту в період наливу. Показники якості зерна залежали від інтенсивності симбіозу, які характеризувались високою вирівняністю та вмістом білка (38–42%). Сорт Сіверка мав вищі показники якості зерна за використання біопрепаратів, але був більш залежним від вчасного підживлення. Сорти сої для масового виробництва вимагають стійкості до осипання бобів та гармонійного процесу дозрівання. Досліджувана технологія дозволила досягти дружнього дозрівання посівів, що полегшило механізоване збирання. Індекс вилягання рослин був мінімальним завдяки зміцненню стебла під впливом калійвмісних мікродобрив у системі біоадаптивного підживлення. Проводили аналіз показників якості зерна сої за різних варіантів удобрення. Показники якості були найвищими при поєднанні інокуляції та гумінових препаратів: вміст сирого протеїну зріс на 3,5%, а вміст олії стабілізувався на рівні 21–22%. Якість знижувалася за відсутності інокуляції, що підтвердило ключову роль біологічного азоту. Генотип відігравав значну роль у накопиченні білка, тоді як біоадаптивна технологія дозволила згладити негативний вплив погодних умов на ці показники. У дослідженні було вивчено реакцію сої на декілька варіантів мікробіологічного удобрення. Сорт показав найвищу врожайність у сприятливі за зволоженням роки, досягнувши 3,8 т/га при внесенні комплексних біостимуляторів. Незважаючи на екстремальні погодні умови окремих років, урожайність на біоадаптивному фоні не падала нижче критичних позначок, що підкреслює стабілізуючу роль розробленої технології. Натура зерна сої збільшилася залежно від системи живлення. Максимальна маса зерна з рослини спостерігалася у варіантах із дворазовим підживленням. У середньому за роки досліджень маса 1000 насінин збільшилася на 10–15 г. Застосування різних варіантів біоадаптивного захисту позитивно вплинуло на кількісні показники врожайності, значно перевищуючи контрольні варіанти. Було вивчено вплив варіантів удобрення на площу листкової поверхні. Найвищі показники фотосинтетичного потенціалу були досягнуті при внесенні розрахованої дози біопрепаратів у фазу цвітіння. Це забезпечило кращий налив зерна та вищу масу врожаю з одиниці площі. Встановлено вплив біологізації на морфологічні характеристики: висоту рослин, кількість бобів та масу насіння з однієї рослини. Найвищі рослини та найбільша кількість продуктивних вузлів спостерігалися при застосуванні Ризогуміну. Вегетативна маса перед збиранням була оптимальною, що забезпечило високий індекс врожаю. Для кожного елементу технології було встановлено економічну доцільність. Загальні витрати зростають з використанням додаткових препаратів, проте врожайність та якість зерна компенсують ці витрати. Найвищий прибуток було отримано у варіанті з повною біоадаптивною схемою (15897 грн./га), де рентабельність склала 68%. Найнижча ефективність спостерігалася на варіантах із високими дозами мінерального азоту, де витрати перевищували прибуток від додаткового врожаю. Отримані результати свідчать про те, що розробка біоадаптивної технології є найбільш прибутковим та екологічно виправданим шляхом вирощування сої в умовах Північно-Східного Лісостепу України. Сіверка має вищий потенціал прибутковості при використанні біопрепаратів. Вибір оптимального варіанту вирощування сої дозволяє досягти високої конкурентоспроможності продукції на ринку. Soybean cultivation is of paramount importance for ensuring food security and healthy nutrition in Ukraine and the world. The grain of this crop is a vital source of plant protein, which, in its amino acid composition, is almost equal to proteins of animal origin, and also contains vitamins B, E, and essential minerals such as potassium, calcium, and phosphorus. In addition to its nutritional value, soybean is a key crop for sustainable agriculture because, through symbiosis with nodule bacteria, it is capable of fixing atmospheric nitrogen, enriching the soil for subsequent crops in the rotation. One of the key factors that plays a decisive role during soybean cultivation is the adaptability of the technology to specific soil and climatic conditions. Bioadaptive soybean cultivation technologies allow for stable yields even under conditions of increasing hydrothermal stress. They are characterized by the use of the biological potential of plants and microorganisms, which ensures a more predictable development of the agro-phytocenosis. These technologies are becoming increasingly popular among farmers in the North-Eastern Forest-Steppe of Ukraine, as they reduce the cost of mineral nitrogen fertilizers and increase the resistance of crops to adverse weather factors. On the other hand, traditional intensive methods of soybean cultivation do not always provide the desired results in the context of global climate change. The bioadaptive approach ensures a longer period of active functioning of the photosynthetic apparatus and has the ability to support yield formation during dry periods of the growing season. This is particularly useful in the North-Eastern region, where uneven precipitation can significantly affect the stability and level of yield. The use of modern inoculants and humic stimulants provides more flexible soybean cultivation, especially for large agro-holdings and farms striving for greener production. The choice of the optimal composition of inoculants and foliar feeding schemes for soybeans plays a key role in achieving high yields and ensuring the successful cultivation of this valuable legume crop. Determining an appropriate nutrition scheme depends on weather and climatic conditions and regional characteristics of the Forest-Steppe. Soybean is a crop that requires a significant amount of moisture during flowering and pod filling; therefore, bioadaptive technology is aimed at maximum moisture conservation in plants and the activation of the symbiotic apparatus in the early spring period. Regarding the methods of applying biological products, it is important to consider the soil type and its microbiological activity. Pre-sowing seed inoculation is considered the optimal treatment method. However, the cultivation technology also involves the use of growth stimulants during the budding and early seed filling phases. Under such conditions, the feeding area of the crop increases through the development of a powerful root system, and photosynthetic activity increases, which, in turn, can positively affect yield and economic efficiency in the conditions of the North-Eastern part of Ukraine. Fertilizing soybeans with biological products and microfertilizers plays an important role in ensuring active plant growth and development, as well as the formation of a high yield. Soybeans, like many other crops, require an appropriate amount of nutrients, but their peculiarity is that the bulk of nitrogen should be obtained naturally. One of the key mineral elements required for effective symbiosis is molybdenum and boron, which contribute to the formation of nodules. Nitrogen obtained as a result of bacterial activity promotes the formation of leaves and stems, and significantly increases yield. Phosphorus is necessary for the healthy development of roots and the formation of flowers, which is a prerequisite for the formation of full pods. Potassium also plays an important role in regulating the water balance of soybean plants and increasing their resistance to heat stress. When choosing the optimal bioadaptive technology scheme for soybeans, it is important to consider not only the needs of plants for specific nutrients but also soil characteristics such as pH, humus content, and mobile forms of phosphorus. Successfully selected biological products contribute not only to soybean yield but also ensure the optimal use of natural resources and preservation of the environment. They allow for uniform and effective provision of plants with necessary nutrients throughout the vegetation period, which affects the quality and quantity of the harvest, as well as the general state of the agro-ecosystem. Collectively, all the aforementioned factors-from inoculation to foliar feeding-play an important role in the formation of the crop yield. Therefore, the issue of choosing optimal bioadaptive agro-practices for soybean cultivation is extremely relevant for the North-Eastern Forest-Steppe of Ukraine. To determine the optimal conditions for growing soybeans, a study was conducted at the Institute of Agriculture of the Northeast of the National Academy of Agrarian Sciences during 2023–2025. The soil of the experimental site was leached chernozem, low-humus, medium-loamy on loess. The experiment was multi-factorial. In particular, one of the factors was various options for pre-sowing seed inoculation (using the "Rizohumin" preparation and other strains). The next factor studied was the timing and doses of foliar feeding with humic stimulants. The third factor was different levels of mineral background. In recent years, the combination of the latest microbiological preparations with plant immunity stimulation systems has hardly been studied in the conditions of the North-Eastern Forest-Steppe; therefore, this direction became the main focus of our research. The study analyzed the seed germination and survival of soybean plants under various inoculation conditions. The results showed that variants with seed treatment using Rizohumin had higher indices of field germination. However, soybean plants on a bioadaptive background showed better tolerance to environmental conditions, having a 4–5% higher survival rate compared to the control. The research also highlighted the importance of the temperature regime during sowing, as bacterial activity directly depends on soil warming. The formation of soybean yield depending on the elements of bioadaptive technology was described. During the experiments, the average yield varied from 2.8 t/ha to 3.6 t/ha. Maximum yield was obtained with the integrated use of inoculation and double foliar feeding with stimulants. Early growth stages were decisive for the formation of stand density, especially for variants where humic preparations were used, which ensured an increase in yield by 0.5–0.8 t/ha compared to the basic technology. The study analyzed and established the indicators of nitrogen fixation intensity. The results showed that soybeans had higher numbers of nodules on the roots when using integrated protection and stimulation. The dry matter weight of soybean plants was significantly higher in variants with a bioadaptive approach, and the grain-to-total biomass ratio was 35–40%, indicating an effective redistribution of plastic substances. For soybeans, the 1000-seed weight was higher when using biological products and ranged from 160 g to 185 g, while in the control, the grain weight decreased due to nitrogen deficiency during the filling period. Grain quality indicators depended on the intensity of symbiosis, which was characterized by high uniformity and protein content (38–42%). The Siverka variety had higher grain quality indicators when using biological products, but was more dependent on timely fertilization. Soybean varieties for mass production require resistance to pod shattering and a harmonious ripening process. The studied technology allowed for achieving uniform ripening of crops, which facilitated mechanized harvesting. The plant lodging index was minimal due to the strengthening of the stem under the influence of potassium-containing microfertilizers in the bioadaptive feeding system. An analysis of soybean grain quality indicators under different fertilization options was conducted. Quality indicators were highest when combining inoculation and humic preparations: crude protein content increased by 3.5%, and oil content stabilized at 21–22%. Quality decreased in the absence of inoculation, which confirmed the key role of biological nitrogen. The genotype played a significant role in protein accumulation, while bioadaptive technology allowed for mitigating the negative impact of weather conditions on these indicators. The study examined the response of soybeans to several microbiological fertilization options. The variety showed the highest yield in years with favorable moisture, reaching 3.8 t/ha with the application of integrated biostimulants. Despite extreme weather conditions in certain years, the yield on the bioadaptive background did not fall below critical levels, highlighting the stabilizing role of the developed technology. The test weight (grain unit weight) of soybean grain increased depending on the nutrition system. The maximum grain weight per plant was observed in variants with double feeding. On average over the years of research, the 1000-seed weight increased by 10–15 g. The application of various options of bioadaptive protection positively affected the quantitative yield indicators, significantly exceeding the control variants. The influence of fertilization options on the leaf area index was studied. The highest indicators of photosynthetic potential were achieved with the application of the calculated dose of biological products during the flowering phase. This ensured better grain filling and higher yield weight per unit area. The influence of biologicalization on morphological characteristics was established: plant height, number of pods, and seed weight per plant. The tallest plants and the largest number of productive nodes were observed when using Rizohumin. The vegetative mass before harvesting was optimal, providing a high harvest index. The economic feasibility was established for each element of the technology. Total costs increase with the use of additional preparations; however, the yield and grain quality compensate for these costs. The highest profit was obtained in the variant with the full bioadaptive scheme (15,897 UAH/ha), where the profitability was 68%. The lowest efficiency was observed in variants with high doses of mineral nitrogen, where the costs exceeded the income from the additional harvest. The results obtained indicate that the development of bioadaptive technology is the most profitable and environmentally sound way to grow soybeans in the conditions of the North-Eastern Forest-Steppe of Ukraine. Siverka has a higher potential for profitability when using biological products. Choosing the optimal option for growing soybeans allows you to achieve high competitiveness of products on the market. 2026-01-01T00:00:00Z