Держава як механізм забезпечення прав та свобод людини і громадянина

Abstract

Держава як механізм забезпечення прав та свобод людини і громадянина. В даній статті пропонується новий підхід до розгляду проблеми організаційно-правового забезпечення прав людини і громадянина. Метою даної статті став аналіз підходів до забезпечення прав і свобод людини і громадянина в сучасному суспільстві, а завданням – визначення суб’єктів, на яких в сучасних умовах має бути покладений обов’язок забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Авторка досліджує забезпечення прав та свобод людини через механізм держави, який має економічну, політичну та охоронну складові. Економічну складову як основи забезпечення держави є її фінансові та майнові ресурси, оскільки тільки економічно сильна держава може ефективно захистити права людей, які проживають на її території. Політична складова визначається через вибір керівництва держави напрямку державного управління і підтримання тих чи інших цінностей, що виливається у втілення на території держави демократичного, тоталітарного, авторитарного чи ліберального політичного режиму. Охоронна складова державного механізму забезпечення прав та інтересів людини і громадянина об’єктивується у створенні системи уповноважених органів та інституцій, в компетенцію яких входять повноваження, направлені на охорону та захист прав та свобод людини. Виявлено, що названі складові є забезпечувальною основою для втілення державних гарантій для прав та свобод людини на її території. Сама держава виступає зобов’язаним суб’єктом відносно до суб’єкта-носія прав та свобод. Людина як суб’єкт носій права-вимоги пред’являє публічну вимогу до держави як зобов’язаного суб’єкта. Можливість пред’явити таку вимогу заснована на природньому праві людини вимагати від держави забезпечити їй охорону та захист. Причому, охорона та захист, що пропонується державою і, яку має право вимагати людина мають різний ступінь інтенсивності та якості. В ході дослідження було виявлено, що права-вимоги є рамками поведінки людини і мають чотири основних прояви: претензії (або права), привілеї (або свободи), повноваження та імунітети. Названі права-вимоги можна реалізувати тільки в рамках соціальної взаємодії із іншими людьми носіями подібних прав. Правила узгодження прав людини між членами суспільства встановлює держава.