Проблеми та перспективи розвитку аграрного сектору в умовах подалання кризи

Abstract

Розробка стратегій розвитку підприємств стала аксіомою в країнах з розвиненою ринковою економікою. Вміле використання концептуальних та методичних підходів до стратегічного управління призводить до успіху велику кількість зарубіжних компаній. Але ми впевнені, що розробки зарубіжних вчених не здатні до впровадження в українських умовах повною мірою, оскільки потрібно враховувати специфічність функціонування та розвитку вітчизняних підприємств. При розробці стратегій в аграрній сфері слід брати до уваги особливості, що характерні для даної сфери економіки: сезонність, незавершеність виробництва в землеробстві, циклічність отримання сільськогосподарської продукції; присутність підвищеного ризику аграрного виробництва; нестабільність отримання доходів, яка викликає необхідність залучення кредитних позик під поточні витрати; уповільнена оборотність капіталу. Господарська самостійність сільськогосподарських товаровиробників вимагає від них розробки власних стратегій розвитку, певних ринкових можливостей і конкурентних переваг, аналізу ризику і загроз, передбачення стратегічних небезпек. Обґрунтоване тактичне осмислення, здатність оперативно діяти при зміні ситуації і вміння проводити в життя окреслену стратегію дозволять товаровиробнику досягти поставлених цілей і успішно функціонувати у перспективі. Разработка стратегий развития предприятий стала аксиомой в странах с развитой рыночной экономикой. Умелое использование концептуальных и методических подходов к стратегическому управлению обеспечивает успех многим зарубежным компаниям. Но мы уверены, что разработки зарубежных ученых не могут быть в полной мере применены в украинских условиях, поскольку они не учитывают особенности развития отечественных предприятий. При разработке стратегий в аграрной сфере следует принимать во внимание особенности, характерные для данной сферы экономики: сезонность, незавершенность производства в земледелии, цикличность получения животноводческой продукции; повышенная рискованность сельскохозяйственного производства; неравномерность поступления доходов и необходимость кредитования под текущие расходы; медленная оборачиваемость капитала. Хозяйственная самостоятельность сельскохозяйственных товаропроизводителей требует от них разработки собственных стратегий развития, определенных рыночных возможностей и конкурентных преимуществ, учета стратегических опасностей и угроз. Хорошо продуманное стратегическое видение, умение реагировать на изменение ситуации и способность проводить в жизнь разработанную стратегию обеспечивают товаропроизводителю достижения поставленных целей и успешное функционирование в будущем.