Ринок землі України та застосування передовогу досвіду

Abstract

Земля є найважливішим елементом національного багатства країни, поруч із основними фондами, мінерально-сировинними ресурсами та іншими матеріальними благами, що використовуються для характеристики економічного потенціалу країни. Ринок землі в Україні регулюється Земельним кодексом та нормативно-правовими документами. Відповідно до цих документів визначено порядок продажу землі у приватну власність або передачу їх у довгострокову оренду, створюється земельний кадастр та реалізуються інші заходи. Слід відмітити, що суб'єктами ринку землі – є правовласники (власники, орендарі, органи технічної інвентаризації, фахівці, оцінювачі, юристи, ріелтори, брокери, посередники та ін.). Об'єктами ринку землі – земельні ділянки сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя, особисте підсобне господарство за межею населеного пункту, під городництво, садівництво і т.п.) та ті, що пов'язані із забудовою. Отже ринок землі – це сукупність економічних відносин власника землі з її покупцем із приводу купівлі-продажу земельних ділянок. Варто відзначити, що ринок землі має як позитивні, так і негативні сторони. До позитивних слід віднести такі:  продаж та оренда землі дозволяє як заробляти кошти для подальшого розширення виробництва, так і інтенсивно використовувати землі, що залишилися;  внутрішньогосподарський оборот земельних часток дає можливість збільшувати розміри селянських та особистих підсобних господарств до оптимальних;  зникає безплатне вилучення земель. До негативних сторін слід віднести такі:  через низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію село не здатне конкурувати з містом на ринку землі, це призводить до вилучення з сільськогосподарського обороту частини землі;  через низьку прибутковість сільські жителі можуть запропонувати свої земельні частки на продаж, внаслідок чого із власників вони знову перетворяться на найманих працівників. Зміст державної політики у сфері землекористування повинен визначатись з урахуванням основних функцій, а саме: регулюючої, стимулюючої, ціноутворюючою, контролюючою, посередницькою та інформаційною, що повинен виконувати ринок землі в загальній системі ринкових відносин в економічній системі. Враховуючи проблеми, які потрібно вирішувати на сучасному етапі реформування відносин власності на землю, слід звернутись до зарубіжного досвіду. Отже, можна зробити висновок, що основна мета управлінців будь-якої країни – гарантувати право власності на земельну ділянку, не перешкоджати розвитку аграрного бізнесу, не продавати за безцінь землі, що належать державі. Земельний ринок формує умови, що стимулюють ефективне використання землі. Ринок землі є гарантом стабільності. Одним із головних завдань держави є виявлення і виправлення недоліків ринку. Держава має створити умови захисту прав власності на землю, дотримання суб'єктами своїх договірних зобов'язань, розумного використання земельного фонду країни. Водночас політика держави має базуватися на поєднанні інтересів усіх суб'єктів господарювання аграрного сектора. Таким чином, ринок землі – це не лише її купівля-продаж, а й надання її в оренду, а також весь ринок сільськогосподарської продукції, на якому реалізуються за тією чи іншою моделлю відносини власності на землю.