Ретроспективні дослідження за кишкового ієрсиніозу котів у Чернігівській області

Abstract

Мета роботи – провести ретроспективні дослідження за кишкового ієрсиніозу котів у Чернігівській області. З метою встановлення поширення кишкового ієрсиніозу серед котів на території Чернігівської області для дослідження були спонтанно відібрані 225 тварин, які мали в анамнезі різноманітну клінічну картину, але у переважній більшості реєстрували діарею. Тварини були різні за віком, статтю та породою, а також безпорідні. Досліджували змиви зі слизових оболонок ротової порожнини та кишечнику, а також кал і сечу. Для ізоляції збудника ієрсиніозу відібраний матеріал (кал) перед дослідженням піддавали “холодовому збагаченню” з подальшним висіванням на ієрсиніозне поживне середовище. Інкубацію здійснювали за температури 26 °С протягом 2 діб. Дослідження з ідентифікації збудника проводили відповідно до “Визначника бактерій Берджі”. Верифікацію діагнозу на кишковий ієрсиніоз здійснювали шляхом виявлення ієрсиніозних антитіл, для чого використовували в РА стандартні ієрсиніозні антигени (О:3; О:6.30; О:9). Постановку РА проводили макрометодом за класичною методикою.З метою визначення патогенності ізолятів Y. еnterocolitica проводили зараження білих мишей за стандартною процедурою. Значущим щодо діагностики хвороби визнавали титр антитіл 1:200 та вищий. Посів змивів з кишечнику тварин проводили на ієрсиніозне поживне середовище ТОВ “Фармактив”. Всім тваринам, в посівах яких було виділено збудника кишкового ієрсиніозу, проводили додаткові загально клінічні аналізи крові та сечі. В ході нашого дослідження за період 2019–2021 рр. було виявлено 87 тварин, хворих на кишковий ієрсиніоз, з окремих територіальних осередків Чернігівської області. Показано, що зростання показника інцедентності за кишкового ієрсиніозу котів у Чернігівській області може бути пов’язано з ландшафтно-кліматичними особливостями регіону, який зазнав змін останнім. Коти до року та у віці двох-трьох років більш схильні до виникнення кишкового ієрсиніозу, ніж тварини віком понад 9 років, які мають досить низький рівень захворюваності. Самки в 2,6 раза були більш схильні до виникнення захворювання, ніж самці. Переважна частини інфікувань спричинена у самок Y. еnterocolitica сероваром О:3 та становила 32,5 %, а у самців сероваром О:9 (20 %), або їх комбінацією. Серовар О:6.30 викликав хворобу лише в чотирьох випадках( 5 %), три з яких були зареєстровані у самок. Проте більша кількість позитивних реакцій була виявлена з антигеном О:3, і становила 41,25 % від загальної кількості досліджених. Серед клінічних ознак кишкового ієрсиніозу виявляються пригнічення, анорексія, блювота, дегідратація, гіпертермія, ентерит, діарея, тенезми, рідше отит, парапроктит, болючість черевної стінки, бронхоспазм, нефрит, нефроз, ендометрит,безпліддя, лімфаденіт, дерматит, висипи, артрит. різні за віком, статтю та породою, а також безпорідні. Досліджували змиви зі слизових оболонок ротової порожнини та кишечника.