Особливості нормування режиму природоохоронного землекористування для його регулювання

Abstract

В статті обгрунтовано, що нормування режиму природоохоронного землекористування обумовлене одним із важливих принципів державної політики у сфері охорони земель - нормування і планомірне обмеження впливу господарської діяльності на земельні ресурси, який визначений законом України "Про охорону земель". Адже, нормування в галузі охорони земель полягає у забезпеченні екологічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості грунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель. Приведено логічно-змістовну схему визначення ролі екологічного нормування як інституціональних інструментів, до яких віднесено: обгрунтування допустимих антропогенних нагрузок на землю та інші природні ресурси і біоту та обгрунтування нормативів якості компонентів екосистеми землекористування. Під екологічним нормуванням якості землекористування необхідно розуміти - допустимі значення ряду оцінюваних параметрів якості землекористування, встановлені за критерієм відповідності сталому (збалансованому) функціонуванню природних або антропогенних екосистем землекористування, окремих біологічних об'єктів, включаючи людину. Розроблено методичний підхід бальної оцінки рівня погіршення стану екосистеми землекористування та відповідної втрати екологічної цінності земельних та інших природних ресурсів і біорізноманіття. Обгрунтовано, що багатофункціональність грунтового покрову в системі землекористування формує абсолютно унікальну ситуацію, коли значимість показників якості грунтів для оцінки стану землекористування, особливо сільськогосподарського, є вищою, ніж показників стану інших природних середовищ. Земельно-екологічне нормування розробляється для трьох рівнів: 1) господарський процес (планування використання та охорони земель, землевпорядкування (проектування землеохоронних заходів), процес організації використання земельних угідь); 2) суб'єктів господарювання (еколого-економічні та інші показники діяльності землекористувачів);3) категорії земель або типів (підтипів) землекористування. Земельно-екологічні нормативи є найважливішим елементом у системі управління землекористуванням та формування природоохоронного землекористування. Процедура їх розробки та обгрунтування, тобто земельно-екологічне нормування являється однією з центральних інституціональних проблем при формуванні еколого орієнтованого та ефективного землекористування в цілому, і природоохоронного зокрема. Тому для природоохоронного землекористування цей інституціональний захід найбільш важливий на першому та третьому рівнях.