Окремі напрями удосконалення правового регулювання діяльності особистих селянських господарств у сфері сільського зеленого туризму

Abstract

Стаття присвячена пошуку додаткових і поглибленню наявних науково обґрунтованих у теоретико-практичних дослідженнях окремих напрямів удосконалення правового регулювання діяльності особистих селянських господарств у сфері сільського зеленого туризму. Встановлено, що сфера сільського зеленого туризму є однією з пріоритетних на державному та регіональному рівнях, являється частиною загальнодержавних стратегій і цільових програм сталого розвитку. Проаналізовано вітчизняні нормативно-правові акти, що регулюють суспільні відносини у сфері сільського зеленого туризму. Встановлено, що законодавство у сфері сільського зеленого туризму характеризується наявністю значної кількості нормативно-правових актів, в яких має місце відсутність узгодженого єдиного понятійного апарату, містяться розбіжності у класифікації видів (типів), не відображається в повній мірі природа та сутність діяльності у сфері сільського зеленого туризму, як допоміжної діяльності виробника сільськогосподарської продукції – особистого селянського господарства. В дослідженні звернуто увагу на необхідність поступальної протекціоністської регіональної та загальнодержавної політики, що надасть змогу зберегти наявний потенціал у сфері сільського зеленого туризму в сучасних умовах і допоможе ефективно розвиватися у післявоєнний період. Проаналізовано зарубіжний досвід правового регулювання сфери сільського зеленого туризму, який вказує на те, що діяльність виробника сільськогосподарської продукції, що пов’язана з туристичною, не підлягає оподаткуванню та не належить до підприємницької діяльності за певних встановлених законодавством спеціальних умов, що полягають у конкретизації (лімітуванні) кількості місць (номерів), які здаються для проживання туристів. Важливим також є дотримання умови проживання туристів в тому ж приміщенні, що використовується господарем та дотримання умови харчування домашньою їжою, тобто тією, якою харчуються господарі. Аналіз зарубіжного законодавства допоміг дійти висновку про необхідність розмежування підприємницької та непідприємницької діяльності особистих селянських господарств в означеній сфері, закріпивши його в спеціальному законодавстві. Відсутність даного розмежування може поставити в диспаритетні умови з іншими суб’єктами туристичної діяльності, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, доходи від діяльності яких оподатковуються.