Сурогатне материнство крізь призму «четвертого покоління» прав людини

Abstract

Українські клініки, які спеціалізуються на застосуванні репродуктивних технологій і надають послуги в галузі комерційного сурогатного материнства, утримують понад четверть світового ринку сурогатного материнства. Значні порушення прав людини змусили такі центри сурогатного материнства в Індії, Таїланді й Непалі закрити свої кордони для іноземних замовників. Випадки порушення прав жінок – сурогатних матерів, на жаль, непоодинокі в Україні. Відповідно до Рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я вживається термін не «сурогатна мати», а «гестаційний кур’єр», розуміючи жінку, в якої вагітність наступила як результат запліднення ооцитів сперматозоїдами третьої сторони – пацієнтів. Виношування вагітності відбувається за умовами або договором, що батьками народженої дитини будуть одна чи дві особи, чиї гамети використовувалися для запліднення». Відповідно, сурогатне материнство розглядається як реалізоване на взаємній домовленості сторін, що мають право на використання такого методу допоміжної репродуктивної технології, імплантацію ембріона, який належить подружжю, створеного в результаті екстракорпорального запліднення, з метою виношування та народження дитини з наступною передачею її відповідним особам. За критерієм наявності винагороди сурогатне материнство поділяється на комерційне (за винагороду) і альтруїстичне (сурогатна мама не отримує винагороди, відшкодовуються лише її витрати, пов’язані з вагітністю та пологами). Аналіз нормативно-правових актів і судової практики дозволив виявити цілий ряд проблем і ризиків, з якими пов’язані учасники відносин. Сформульована необхідність визначити модель правового регулювання інституту сурогатного материнства в українському законодавстві, здійснення всебічного й системного його вдосконалення. Визнано, що правове регулювання зазначеної сфери має збалансувати права всіх залучених учасників відносин, базуючись на етичних, релігійних і моральних нормах. Формування єдиного підходу повинно враховувати позицію не лише правників, а й думку медиків, громадськості. Убачається необхідним здійснення державного контролю за організаціями, що надають посередницькі й медичні послуги у сфері сурогатного материнства.