Принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві

Abstract

Вже понад рік український народ героїчно та мужньо бореться з агресором за свою незалежність, за право бути повноправним господарем на своїй землі, самостійно визначати своє сьогодення та майбутнє. Немає сумнівів у нашій спільній перемозі та в тому, що Україна стане згодом провідною державою Східної Європи. Проте для досягнення бажаних цілей важливо пройти шлях складних реформ усіх гілок державної влади та управління, повністю позбутися окупаційного минулого, наслідувати приклади та досвід наших західних країн-партнерів. Значимі перетворення мають торкнутися всіх аспектів взаємовідносин держави, суспільства, особистості, бути спрямовані на належну реалізацію фундаментальних прав та свобод людини, створення дієвих механізмів захисту від будь-яких посягань та правопорушень. У цьому плані необхідно говорити про продовження розпочатої судової реформи та неодмінне гарантування права на справедливий суд усім верствам населення. Зрештою, це важливо для європейської інтеграції України та подальшого членства у Європейському Союзі. Чималу користь при визначенні найоптимальніших напрямів, способів і методів реформування судової влади та цивільного судочинства може принести координація спільних зусиль законодавця та юридичної науки. Без належного наукового супроводу передбачувані зміни можуть не досягти поставленої мети. Необхідне концептуальне обґрунтування реформ, які проводяться, це дасть змогу зробити довгостроковий прогноз розвитку цивільного процесуального законодавства та практики його застосування. Звісно, подібна постановка питання обумовлює розширення предмета цивілістичних процесуальних досліджень, звернення до такої наукової проблематики, яка до останнього часу не аналізувалась або вивчалася вітчизняними правознавцями фрагментарно. У зв’язку з цим, не буде помилковим вважати, що європейське майбутнє України висуває на перший план проблему визначення загальних стандартів (принципів) здійснення правосуддя у цивільних справах, кроків на шляху до гармонізації та уніфікації цивільного процесуального законодавства. Однією із загальновизнаних засад цивільного судочинства є принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами. Концептуальною основою принципу, що аналізується є обов’язок добросовісного використання учасниками судового процесу належних їм процесуальних прав та загальна заборона на зловживання цими правами. Це одна з характерних рис побудови сучасного цивільного судочинства. На ниві вітчизняного правознавства цей принцип вперше набув нормативного вираження лише у 2017 році, внаслідок підготовки нової редакції ЦПК України. На тлі такого законодавчого рішення та формування новітньої судової практики актуалізувалося пізнання сутності зловживання цивільними процесуальними правами, співвідношення цього поняття із суміжними правовими категоріями, заходів захисту та відповідальності за неправомірну процесуальну діяльність. Теоретичні дослідження І. В. Андронова, С. С. Бичкової, А. Г. Гулика, Н. Ю. Голубєвої, К. В. Гусарова, І. О. Ізарової, В. В. Комарова, О. О. Кота, В. А. Кройтора, Д. Д. Луспеника, Ю. Д. Притики, М. П. Курила, О. В. Рожнова, О. С. Ткачука, С. Я. Фурси, М. М. Ясинка, Г. В. Чурпіти, Т. А. Цувіної та інших вчених-процесуалістів є основою для продовження формування цілісної концепції запобігання та протидії зловживанням процесуальними правами в цивільному судочинстві. Окремо варто виділити дисертаційні дослідження О. М. Кузнеця, спеціально присвяченого суб’єктам зловживання правами у цивільному та виконавчому процесі, а також А. О. Ткачук, предметом якого стали актуальні питання зловживань процесуальними правами у цивільному процесі. Незважаючи на отримані вагомі наукові результати, обґрунтування належної моделі реалізації принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві ще не завершено. Важливо, враховуючи історичний контекст розвитку доктрини зловживання процесуальними правами, використовувати накопичений багатий національний та зарубіжний досвід регламентації заходів боротьби з різноманітними процесуальними правопорушеннями; удосконалювати та заохочувати сумлінне та правомірне користування процесуальними правами та виконання процесуальних обов’язків; розмежувати поняття зловживання цивільним процесуальним правом від інших форм процесуальної поведінки; вийти на нове розуміння сутності явища, що аналізується та можливі способи його прояву при здійсненні правосуддя у цивільних справах. Це сприятиме покращенню цивільного процесуального законодавства в частині логічної завершеності правового регулювання інституту цивільної процесуальної відповідальності, у тім числі, за недотримання принципу неприпустимості зловживання цивільними процесуальними правами. Все це ще раз наголошує на важливості дисертаційного дослідження основної засади цивільного судочинства, яка полягає у незмінній вимозі неприпустимості зловживання процесуальними правами. Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці теоретичних положень, висновків та рекомендацій, які є частиною загальної наукової концепції розвитку цивільного судочинства в частині реалізації принципу неприпустимості зловживання цивільними процесуальними правами, визначення природи явища, що розглядається, та ефективних способів його запобігання та протидії, вдосконалення заходів процесуальної відповідальності за порушення порядку здійснення цивільної процесуальної діяльності, зокрема, за неправомірну та недобросовісну процесуальну поведінку учасників судового процесу. У розвиток законодавчої моделі основних засад цивільного судочинства пропонується концептуальне обґрунтування принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами, що включає систему теоретичних положень, що розкривають історичні віхи становлення та розвитку уявлень про неправомірну та недобросовісну процесуальну поведінку, основні наукові підходи до визначення її сутності, видів і співвідношення з суміжними правовими категоріями, межі правомірної реалізації процесуальних прав та необхідні заходи щодо запобігання та протидії можливим порушенням у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах, а також процесуальної відповідальності загалом як гарантії реалізації принципу, що розглядається. Визначено, що проблема меж здійснення суб’єктивного права і, відповідно, недобросовісної поведінки відома з давніх часів. Прикметно, що перші згадки про зловживання правом і його наслідки для правопорядку в цілому, а також прообрази відповідальності за їх здійснення можна знайти вже в пам’ятках римського права. Розроблені юристами того часу конкретні заходи протидії зловживанню правом виявилися настільки ефективними, що були сприйняті і в період рецепції римського права, приміром, так званим італо-канонічним судовим процесом, що виник, як відомо, на території низки європейських держав. Подальші кодифікації європейського та вітчизняного законодавства тільки підтвердили правоту римської тези щодо неприпустимості неправомірного здійснення суб’єктивного права. У річищі історичного напряму досліджень цивільного судочинства виділяються основні періоди розвитку принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами на ниві вітчизняного правознавства: 1) зародження уявлень про зловживання процесуальними правами: Статути Великого князівства Литовського вже знали випадки безпідставного пред’явлення позову, навмисного неподання всіх доказів у справі, неявки до суду, введення в оману суду. Майнова відповідальність була основним методом протидії порушенням; «Права, за якими судиться малоросійський народ» як заходи відповідальності за зловживання правом передбачав втрату права на позов і певні майнові обтяження; Статут цивільного судочинства 1864 року застосовував штрафні санкції за недобросовісні дії сторін у судовому процесі; 2) період окупації та дії радянського законодавства, яке не даючи визначення поняття «зловживання правом» містило згадку про недобросовісне пред’явлення позову, а також вказівку на обов’язок суду припиняти можливі зловживання цивільними процесуальними правами, спрямовані на затягування судового процесу та обов’язок сторін добросовісно користуватися своїми правами; 3) сучасний етап, який характеризується значним оновленням цивільного процесуального законодавства та розширенням диспозитивних та змагальних правомочностей учасників справи, що вимагає вирішення проблеми меж активної та правомірної поведінки сторін, відповідальності за порушення порядку здійснення цивільних процесуальних дій, можливих видів зловживань процесуальними правами та заходів протидії їм. Доведено, що чим більшу свободу в розпорядженні правом мають учасники судового процесу, тим актуальнішими стають питання зловживання правом і пошуку оптимальних заходів відповідальності та захисту, що гарантують нормальний хід цивільного судочинства. Сьогодні навряд чи можна обійтися без таких заходів, і дослідження принципу зловживання процесуальними правами в цьому плані має особливу затребуваність, оскільки спрямоване на концептуальне осмислення процесуальних засобів боротьби із зловживанням процесуальними правами і попередження правопорушень у майбутньому. Визначено критерії за допомогою яких можна відмежувати правомірне активне використання права від зловживання ним. За своєю правовою природою цивільне судочинство покликане опосередковувати конфлікт сторін, їх змагання і протидію одна одній. Змагання і протидія в цивільному судочинстві – це норма, а не зловживання. Тому центральним завданням є відшукання відповіді на питання про те, в яких випадках змагання і протидія переростають у зловживання правом. Визначені особливості застосування у цивільному судочинстві категорій, що мають морально-етичний зміст, зокрема, добросовісності як цивільного процесуального обов’язку та нормативної основи принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами. Доведено, що зловживання процесуальним правом – це особливе цивільне процесуальне правопорушення. Для кваліфікації процесуальної поведінки учасників справи як цивільного процесуального правопорушення необхідна, виходячи з традиційних загальнотеоретичних уявлень про сутність правопорушень, сукупність наступних умов: 1) дія або бездіяльність; 2) протиправність поведінки; 3) винна поведінка; 4) заподіяння шкоди. Аргументовано види недобросовісної процесуальної поведінки, до яких враховуючи інтереси правосуддя та інших учасників судового процесу, варто відносити: зловживання цивільними процесуальними правами в суді першої інстанції. До цієї групи зловживань мають бути включені: зловживання правом на судовий захист (юрисдикція та підсудність цивільної справи); зловживання у сфері встановлення обставин цивільної справи; зловживання, спрямовані проти розгляду цивільної справи в розумний строк; зловживання забезпечувальними заходами; зловживання цивільними процесуальними правами в суді апеляційної та касаційної інстанцій; Доведено, що порушення вимог дотримання меж здійснення суб’єктивних цивільних прав та цивільного процесуального обов’язку щодо добросовісного здійснення учасниками судового процесу своїх процесуальних прав і виконання процесуальних обов’язків є концептуальною основою для настання цивільної процесуальної відповідальності за зловживання цивільними процесуальними правами. Обґрунтована позиція щодо зловживань цивільними процесуальними правами представниками сторін як можливими суб’єктами зловживання процесуальними правами. Неправомірна процесуальна діяльність цих суб’єктів при здійсненні представницьких функцій є особливим порушенням принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами. Правомірна поведінка представників сторін у цивільному судочинстві – це гарантія реалізації принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами; Удосконалено поняття «зловживання цивільними процесуальними правами», яке з огляду на стан вітчизняного цивільного судочинства необхідно інтерпретувати в аспекті такої реалізації цивільних процесуальних прав, яка зовні маючи всі ознаки добросовісної та такої, яка відповідає нормативним вимогам, свідомо вчиняється з метою настання негативних наслідків, що виражаються у введенні суду в оману і неможливості іншого учасника справи використати процесуальне право або необхідності нести додаткове обтяження у судовому процесі; Визначені наукові підходи до розуміння сутності цивільної процесуальної відповідальності, яка в сучасних умовах законотворчості проявляється здебільшого через заходи процесуального примусу. Це актуалізує виявлення інших способів реагування на порушення принципу неприпустимості зловживання процесуальними правами. Практичне значення отриманих результатів визначається актуальністю вибраної теми, новизною положень і висновків. Викладені теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері – для подальших досліджень актуальних проблем науки цивільного процесуального права, а також для продовження наукової розробки доктрини принципу неприпустимості зловживання цивільним процесуальними правами; у законопроектній роботі – при внесенні змін і доповнень у чинний Цивільний процесуальний кодекс України; у правозастосовчій практиці – для використання судом при трактуванні цивільних процесуальних норм; у навчальному процесі – у ході викладання навчальної дисципліни «Цивільний процес», при підготовці навчальної літератури і навчально-методичних матеріалів до семінарів і практичних занять із вказаної дисципліни.