Державне регулювання розвитку сфери охорони здоров’я

Abstract

В першому розділі кваліфікаційної роботи досліджено концептуальні засади державного регулювання розвитку сфери охорони здоров’я, що визначають цільову спрямованість заходів державної політики, орієнтованих на надання якісних медичних послуг населенню, результативного використання фінансових ресурсів, матеріалів і людей для ефективності діяльності лікувальних закладів; забезпечення доступу до медичних послуг (у тому числі шляхом запровадження відповідної фінансової політики); регламентація діяльності надавачів та отримувачів послуг; ринку ліків; заходів, що здійснюються керівниками, лікарями та іншими медичними працівниками лікувальних закладів. В другому розділі дослідження підтверджено, що частка прямих адміністративно-економічних методів у системі державного регулювання в Україні є найбільшою та складала 60,0%. Наступною за вагомістю є частка непрямих методів, спрямованих на стимулювання попиту – 28,0%. Найменшою є частка непрямих економічних методів, орієнтованих на стимулювання якості медичних послуг, частка яких складає 5,0%. Всі інші методи державного регулювання в сфері охорони здоров’я мають частку в загальній структурі меншу за 1,0%. Результати проведеного аналізу свідчать про те, що система державного регулювання в сфері охорони здоров’я орієнтована на адміністративно-економічні аспекти, при цьому якість надання медичних послуг не є стратегічним орієнтиром. В третьому розділі кваліфікаційної роботи обґрунтовано, що державне регулювання системи надання медичних послуг населенню має цілеспрямований характер і розвивається за певними закономірностями, тому потребує регламентації, як в частині державного управління, так і в частині управління органами місцевого самоврядування та лікувальними закладами. Наразі одним із стратегічних векторів розвитку фінансового забезпечення сфери охорони здоров’я є розвиток державно-приватного партнерства в частині реалізації проєктів. Розраховано комплексний індекс оцінки якості надання медичних послуг населенню на регіональному рівні в розрізі лікувальних закладів первинного, вторинного та третинного рівня в наступному співвідношенні 9,2; 9,1 та 9,0, що в цілому відповідає високому рівню. Визначено, що регіони та територіальні громади мають власні стратегічні плани розвитку. Тут важливо, щоб охорона та зміцнення здоров’я населення було одним із пріоритетів стратегії розвитку суспільства на інтегрованому просторі.