Удосконалення управління екологічними ризиками у регіонах, що зазнали впливу військових конфліктів

Abstract

Кваліфікаційна робота присвячена удосконаленню управління екологічними (еколого-воєнними) ризиками у регіонах, що зазнали впливу військових конфліктів, із фокусом на землекористування та просторові рішення на рівні територіальної громади. Актуальність дослідження зумовлена тим, що повномасштабна війна спричинила мінну небезпеку, локальні осередки хімічного забруднення ґрунтів і вод, порушення ґрунтового покриву та накопичення відходів руйнувань, що формує довготривалі обмеження використання земель і вимагає переходу від фіксації наслідків до ризик-орієнтованого управління. Масштаб проблеми підтверджують кількісні оцінки: прямі збитки України станом на кінець 2024 року оцінено у 169,8 млрд дол. США, з них аграрний сектор та земельні ресурси – 10,3 млрд дол. США; для Сумської області сукупні збитки довкіллю оцінено у понад 15,4 млрд грн. У розділі 1 сформовано теоретико-методичні засади управління ризиками у зонах воєнного впливу: уточнено понятійний апарат і класифікацію екологічних ризиків у післявоєнний період, обґрунтовано роль ризику як підстави для правових режимів землекористування (обмеження, заборони, консервація, рекультивація) та проаналізовано нормативно-правові й інституційні механізми України та ЄС, включно з вимогами щодо інтеграції даних у кадастр/ГІС. Також узагальнено зарубіжний досвід ЄС і постконфліктних країн щодо послідовності «виявлення ризику → правова фіксація → внесення в ГІС/реєстри → планування відбудови». У розділі 2 виконано оцінку стану довкілля та просторово-екологічний аналіз ризиків із переходом від загальнодержавного рівня до регіонального й локального. Обґрунтовано специфіку Сумської області як прикордонного регіону підвищених еколого-воєнних ризиків (зокрема протяжність кордону близько 498 км, площа області близько 23,8 тис. км²) та здійснено деталізацію на прикладі Садівської територіальної громади (площа 121,3 км², населення близько 5320 осіб), для якої показано необхідність просторового виділення небезпечних ділянок і пріоритезації моніторингу та відновлення. У розділі 3 запропоновано практичні механізми удосконалення управління еколого-воєнними ризиками землекористування на рівні громади на основі ГІС-підходу, зонування території за рівнями ризику, запровадження режимів обмеження використання земель, визначення пріоритетів розмінування й ґрунтово-екологічного контролю та планування рекультивації. На прикладі локального осередку ураження в с. Печище підтверджено хімічний компонент ризику: Економічні наслідки деградації проілюстровано розрахунком знецінення для площі 4,3 га: вміст гумусу знизився з 3,5% до 2,1%, орієнтовні збитки становлять 20 468 грн. Практичне значення роботи полягає у формуванні для громади зрозумілого циклу управління ризиками «облік (ГІС-реєстр) → зонування → обмеження/рішення → відновлення → контроль → оновлення даних», що забезпечує безпечне повернення земель у використання та підвищує обґрунтованість управлінських рішень у післявоєнний період.