Зміна освітніх парадигм у класичний період розвитку науки

Abstract

У статті доведено, що впродовж XVII ‒ ХІХ ст. Україна стала державою Другої Хвилі. При цьому докласична освітньо-виховна парадигма, яка існувала до XVII ст., вже не задовольняла новочасні потреби та мала поступитися місцем класичній, в якій виокремились чотири освітні напрямки: латинофільський; візантійсько-російський; слов’яно-греко-латинський та старообрядницький. Зазначено, що подальший розвиток держави, суспільства і церкви в Україні призвів до того, що традиційний погляд на освіту, (характерний для держав Першої Хвилі), вже не задовольняв потребам Нового часу (держав Другої Хвилі), але організація освіти за російським (грекофільським) зразком упродовж тривалого часу утримувала Україну на перехідній стадії.В статье доказано, что на протяжении XVII - XIX вв. Украина стала государством Второй Волны. При этом к классической образовательно-воспитательная парадигма, которая существовала до XVII в., Уже не удовлетворяла новочасни потребности и имела уступить место классической, в которой выделились четыре образовательные направления: латинофильський; византийско-русский; славяно-греко-латинский и старообрядческий. Отмечено, что дальнейшее развитие государства, общества и церкви в Украине привел к тому, что традиционный взгляд на образование, (характерный для государств Первой Волны), уже не удовлетворял потребностям Нового времени (государств Второй волны), но организация образования по российскому (грекофильской) образцом на протяжении длительного времени удерживала Украину в переходной стадии.