Наукове дослідження порівняльної теоретико-правової характеристики судового прецеденту та судової практики у правових системах та історичні передумови виникнення

Abstract

У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз та надана теоретико-правова характеристика судового прецеденту та судової практики з урахуванням відмінних особливостей історичних передумов і поступального розвитку романо-германської й англо-американської правових сімей. Виявлено посилення значення судової практики як джерела права в романо-германській правовій сім’ї, зокрема у правовій системі України. Встановлено, що з ухваленням Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477–IV від 23 лютого 2006 р. (далі – Закон № 3477–IV) останнім часом судова практика набуває більшого значення: суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Проаналізовано наукові позиції вчених щодо сутності понять «судова практика» та «судовий прецедент», їх співвідношення. Сутність правових явищ судової практики та судового прецеденту досліджено з урахуванням співвідношення понять «форма права» і «джерело права». У процесі теоретико-правового дослідження встановлено взаємозв’язок та підстави для розмежування понять «судова практика» та «судовий прецедент», насамперед залежно від віднесення правової системи до певної правової сім’ї, зокрема стосовно різниці у структурі судових рішень, пошуку правила (ratio decidendi), що є зразком для вирішення аналогічних справ, створення судового прецеденту, насамперед у судах, у правових системах англо-американської правової сім’ї. Під час дослідження встановлено, що, загалом, судовий прецедент є джерелом та формою права, зразком для вирішення аналогічної справи, створює нову норму права. Судова практика є джерелом права, проте не набуває офіційної норми права, яка повинна б мати зовнішню форму вираження та бути загальнообов’язковим правилом поведінки, мати загальний характер, як, наприклад, нормативно-правовий акт у романо-германській правовій сім’ї чи судовий прецедент в англо-американській, що виступають у зазначених типах(сім’ях) правових систем відповідно формою та належним джерелом права. В статье осуществлен сравнительно-правовой анализ и предоставлена теоретико-правовая характеристика судебного прецедента и судебной практики с учетом отличительных особенностей исторических предпосылок и поступательного развития романо-германской и англо-американской правовых семей. Выявлено усиление значения судебной практики как источника права в романо-германской правовой семьи, в частности в правовой системе Украины. Установлено, что с принятием Закона Украины «О выполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека» № 3477-IV от 23 февраля 2006 (далее - Закон № 3477-IV) в последнее время судебная практика приобретает большее значение: суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию о защите прав человека и основных свобод (далее - Конвенция) и практику Европейского суда по правам человека как источник права. Проанализированы научные позиции ученых относительно сущности понятий «судебная практика» и «судебный прецедент», их соотношение. Сущность правовых явлений судебной практики и судебного прецедента исследованы с учетом соотношения понятий «форма права» и «источник права». В процессе теоретико-правового исследования установлена взаимосвязь и основания для разграничения понятий «судебная практика» и «судебный прецедент», прежде всего в зависимости от отнесения правовой системы к определенной правовой семьи, в частности относительно разницы в структуре судебных решений, поиска правила (ratio decidendi), что является образцом для решения аналогичных дел, создание судебного прецедента, прежде всего в судах, в правовых системах англо-американской правовой семьи. В ходе исследования установлено, что, в общем, судебный прецедент является источником и формой права, образцом для решения аналогичной дела, создает новую норму права. Судебная практика является источником права, однако не приобретает официальной нормы права, которая должна бы иметь внешнюю форму выражения и быть общеобязательным правилом поведения, иметь общий характер, как, например, нормативно-правовой акт в романо-германской правовой семьи или судебный прецедент в англо-американской, выступающие в указанных типах (семьях) правовых систем в соответствии формой и надлежащим источником права.