Розвиток системи землевпорядкування на засадах новітньої інституціонально-поведінкової теорії

Abstract

Означені проблеми землеустрою та землевпорядкування, розв'язанню яких здатна сприяти новітня інституціонально-поведінкова економічна теорія. Визначено інституціональні складові побудови та розвитку системи землевпорядкування, зокрема, поняття "Інституція" та "Інститут" стосовно землеустрою та землевпорядкування. Так, до інституцій віднесено: звички, стереотипи, ментальність, віра, переконання, в тому числі реалізації ідей сталого розвитку, які перебувають у "головах" землевпорядників та користувачів землевпорядних послуг і інформації про права на землю й про землекористування; "Правила гри", закони, нормативні акти, стандарти, міжнародні угоди і т.д. які відображаються в нормативно-правових актах із землеустрою, земельних відносин, кадастру, оцінки та охорони земель. До інститутів віднесено: національні та міжнародні професійні об'єднання землевпорядників, державні регуляторні органи із землеустрою, земельних відносин, земельного кадастру, охорони земель та інших природних ресурсів (уряд, галузеві міністерства і відомства, регіональні та місцеві адміністративні органи), наддержавні регуляторні органи з управління земельними ресурсами та землевпорядкування (ООН, Євросоюз і т.п.). Обгрунтовано ідею інституціональної мотивації розвитку землеустрою та землевпорядкування, зокрема, розроблено логічно-змістовну модель розвитку національної системи землевпорядкування, виходячи із еволюції запитів до її інформації, що базуються на засадах сталого розвитку країни та сталого (збалансованого) землекористування. Адже саме запити інституцій сталоB го розвитку загалом, та розвитку сталого (збалансованого) землекористування зокрема, визначатимуть нову, та головне — прийнятну світовим і національним середовищем, методологічну та організаційну базу побудоB ви системи землеустрою та землевпорядкування та їх широкого впровадження. Обгрунтовано, що сприйняття ідей сталого розвитку в національних середовищах є ефектом інституціональної правонаступності — одним із головних теоретичних досягнень інституційної теорії і може слугувати неформальною інституційною основою переходу на новий етап побудови національної системи землевпорядкування на засадах новітньої інституціонально-поведінкової теорії. Зокрема, розвиток системи на нових принципах, визначатиме і побудову національних інституціональних основ розвитку землеустрою та землевпорядкування і розробку нової науково-теоретичної платформи в сучасних умовах. В основі такої наукової платформи повинна бути парадигма землеустрою та землевпорядкування щодо ринково-орієнтованої моделі земельного устрою України та її регіонів і економіки сталого розвитку землекористування. Розроблено логічноBзмістовну модель інституціональB ного забезпечення синергетичної моделі розвитку землеустрою та землевпорядкування. Указаны проблемы землеустройства и землеустройства, решению которых способна способствовать новейшая институционально-поведенческая экономическая теория. Определены институциональные составляющие построения и развития системы землеустройства, в частности, понятия "Институция" и "Институт" по землеустройству и землеустройству. Так, к институтам отнесены: привычки, стереотипы, ментальность, вера, убеждения, в том числе реализации идей устойчивого развития, которые находятся в "головах" землеустроителей и пользователей землеустроительных услуг и информации о правах на землю и о землепользовании; "Правила игры", законы, нормативные акты, стандарты, международные соглашения и т.д. которые отражаются в нормативно-правовых актах по землеустройству, земельным отношениям, кадастру, оценке и охране земель. К институтам отнесены: национальные и международные профессиональные объединения землеустроителей, государственные регуляторные органы по землеустройству, земельным отношениям, земельному кадастру, охране земель и других природных ресурсов (правительство, отраслевые министерства и ведомства, региональные и местные административные органы), сверхгосударственные регуляторные органы управление земельными ресурсами и землеустройством (ООН, Евросоюз и т.п.). Обоснована идея институциональной мотивации развития землеустройства и землеустройства, в частности, разработана логически содержательная модель развития национальной системы землеустройства, исходя из эволюции запросов к ее информации, основанных на принципах устойчивого развития страны и устойчивого (сбалансированного) землепользования. Ведь именно запросы институций устойчивого развития в целом, и развития устойчивого (сбалансированного) землепользования в частности, будут определять новую, и главное — приемлемую мировой и национальной средой, методологическую и организационную базу построения системы землеустройства и землеустройства и их широкого внедрения. Обосновано, что восприятие идей устойчивого развития в национальных средах является эффектом институциональной правопреемственности — одним из главных теоретических достижений институциональной теории и может служить неформальной институциональной основой перехода на новый этап построения национальной системы землеустройства на основе новейшей институционально-поведи. В частности, развитие системы на новых принципах будет определять и построение национальных институциональных основ развития землеустройства и землеустройства и разработку новой научно-теоретической платформы в современных условиях. В основе такой научной платформы должна быть парадигма землеустройства и землеустройства по рыночно-ориентированной модели земельного устройства Украины и ее регионов и экономики устойчивого развития землепользования. Разработана логически содержательная модель институционального обеспечения синергетической модели развития землеустройства и землеустройства.