Міжнародно-правове регулювання захисту права на індивідуальну продовольчу безпеку в рамках ФАО

Abstract

Стаття присвячена аналізу міжнародно-правового регулювання захисту права на індивідуальну продовольчу безпеку в рамках ФАО. Автором сформулювано дефініцію “право на продовольство”, співставлено наявні підходи до визначення продовольчої безпеки та продовольчого суверенітету; розглянуто правові та інституційні засади міжнародно-правового регулювання права людини на індивідуальну продовольчу безпеку; визначено основні джерела, що закріплюють норми міжнародного публічного права у сфері його захисту; проаналізовано місце ФАО у системі міжнародно-правового регулювання захисту права на продовольство. У роботі зазначається, що серед базових прав людини можна визначити і право на життєвий рівень, із забезпеченням продовольством включно, який є необхідним для здорового способу життя та достатнього рівню добробуту. В даному контексті актуальності набуває необхідність визначення індивідуальної продовольчої безпеки, а отже, і реалізації права кожної особи на продовольство. Альтернативним поняттю продовольчої безпеки є термін “продовольчий суверенітет”. Визначаючи право на продовольство, слід зауважити, що це скоріше “право доступу до продовольства”. Право на продовольство не означає беззаперечне зобов’язання держав, чи наднаціональних структур “видавати” певний обсяг продовольства кожній особі. Це право означає створення умов, за яких особа зможе забезпечити продовольством себе самостійно, а забезпечення з боку держави буде здійснено виключно за певних обставин, що обмежать такі можливості. Зміст права на продовольство становлять доступність, наявність, та адекватність, а зобов’язання держав відносно права на продовольство – це поважати, захищати та реалізовувати його. Аналогічно до всіх прав людини, забезпечення права на продовольство заохочується і стимулюється в рамках ООН. Широкий спектр завдань, які ставить перед собою ООН, вимагає делегування повноважень окремим спеціалізованим інституціям. У сфері продовольства такою є ФАО. В роботі зроблено висновок, що зусилля по забезпеченню, захисту та реалізації права на продовольство матимуть ефект виключно за умови комплексного підходу. Досягнення державою достатнього рівня продовольчої безпеки та продовольчого суверенітету будуть сприяти цьому. Значна залежність від стану економічного розвитку держави, характеру регіону, режиму та інших внутрішніх та зовнішніх детермінантів спричиняє складності та неоднозначність у тому, що саме повинна, а головним чином, може реалізувати держава. Це автоматично потребує додаткового наднаціонального механізму впливу, яким можна вважати ООН через діяльність ФАО.

Статья посвящена анализу международно-правового регулирования защиты права на индивидуальную продовольственную безопасность в рамках ФАО. Автором сформулирована дефиниция “право на продовольствие”, сопоставлены имеющиеся подходы к определению продовольственной безопасности и продовольственного суверенитета; рассмотрены правовые и институциональные основы международно-правового регулирования права человека на индивидуальную продовольственную безопасность; определены основные источники, закрепляющие нормы международного публичного права в области его защиты; проанализировано место ФАО в системе международно-правового регулирования защиты права на продовольствие. В работе отмечается, что среди базовых прав человека можно определить и право на жизненный уровень, с обеспечением продовольствием включительно, который необходим для здорового образа жизни и достаточного уровня благосостояния. В данном контексте актуальность приобретает необходимость определения индивидуальной продовольственной безопасности, а следовательно, и реализации права каждого лица на продовольствие. Альтернативным понятию продовольственной безопасности является термин “продовольственный суверенитет”. Определяя право на продовольствие, следует отметить, что это скорее право доступа к продовольствию. Право на продовольствие не означает безоговорочного обязательства государств или наднациональных структур “выдавать” определенный объем продовольствия каждому лицу. Это право означает создание условий, при которых лицо сможет обеспечить продовольствием самостоятельно, а обеспечение со стороны государства будет осуществлено исключительно при определенных обстоятельствах, которые ограничат такие возможности. Содержание права на продовольствие составляют доступность, наличие и адекватность, а обязательства государств в отношении права на продовольствие – это уважать, защищать и реализовывать его. Аналогично всем правам человека, обеспечение права на продовольствие поощряется и стимулируется в рамках ООН. Широкий спектр задач, которые ставит перед собой ООН, требует делегирования полномочий отдельным специализированным институтам. В сфере продовольствия такова ФАО. В работе сделан вывод, что усилия по обеспечению, защите и реализации права на продовольствие будут иметь эффект исключительно при комплексном подходе. Достижение государством достаточного уровня продовольственной безопасности и продовольственного суверенитета будут способствовать этому. Значительная зависимость от состояния экономического развития государства, характера региона, режима и других внутренних и внешних детерминантов влечет за собой сложность и неоднозначность в том, что именно должно, а главным образом, может реализовать государство. Это автоматически требует дополнительного наднационального механизма влияния, которым следует считать ООН через деятельность ФАО.