Медіація як спосіб вирішення індивідуальних трудових спорів

Abstract

Дисертація є комплексним науковим дослідженням, присвяченим інституту медіації у сфері вирішення індивідуальних трудових спорів, виявлення питань, що виникають при регулюванні відповідних суспільних відносин, розробленню та формулюванню теоретичних положень, наукових висновків і пропозицій. Зазначене дослідження є актуальним, оскільки його проблематика відповідає напряму наукових розвідок, визначеному в Національній економічній стратегії на період до 2030 року, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2021 року № 179, за стратегічним напрямом «Верховенство права», в Національній стратегії у сфері прав людини, затвердженій Указом Президента України від 24 березня 2021 року № 119/2021, за стратегічним напрямом «Забезпечення права на справедливий суд» у Програмі діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 471. У дисертації висловлено думку, що одним із викликів сьогодення є створення ефективного механізму запобігання порушення та захисту прав учасників соціально-трудових відносин. Сучасні форми зайнятості спонукають до пошуку альтернативних, дієвих механізмів вирішення спору, нових підходів їх захисту. Тенденції до зменшення членства у профспілках, втрата останніми авторитетних позицій, ігнорування вимог працівників роботодавцями, зниження вартості робочої сили призвело до нівелювання соціального захисту працівників і порушення їхніх прав, спричинило передумови для збільшення кількості трудових спорів на фоні послаблення позасудових правозахисних механізмів і створення невиправданого навантаження на судову систему. У ході дослідження було доведено, що гарантії права на справедливе вирішення спору не можуть бути забезпечені лише судовою системою. З’ясовано, що основними недоліками є завантаженість судів, тривалість і складність судового процесу, затягування строків розгляду справ, додаткові витрати на правничу допомогу, розголошення інформації тощо. Відсутність розгалуженої дієвої на кожному підприємстві, установі, організації системи вирішення індивідуальних трудових спорів залишається проблемою, що потребує невідкладного вирішення. Рівень професійної підготовки, компетентність членів комісії по трудових спорах, їх об’єктивність, готовність ефективно вирішувати спори викликає питання. Наслідки воєнного стану в Україні окрім загального негативного впливу на економіку та соціально-трудові відносини в Україні, спонукають до пошуку альтернативних і дієвих механізмів вирішення спору, серед яких особливе місце посідає медіація, що не замінює судовий процес, створює додаткові можливості для учасників спору, підвищує їх роль, значення та взаємну відповідальність. Запропоновано медіацію в трудових спорах розглядати як альтернативний спосіб вирішення індивідуального трудового спору, шляхом добровільної, конфіденційної, неформальної процедури, під час якої, працівник і роботодавець, за допомогою незалежного нейтрального посередника, досягають взаємної згоди у вирішенні спору. У роботі акцентовано увагу на тому, що запровадження та розвиток інституту медіації в українському правовому просторі потребує інституційного супроводження, поширення позитивних практик, в тому числі необхідності розвитку регламентації позасудових способів вирішення трудових спорів в колективних договорах та угодах. Разом з тим, у нинішніх колективних договорах та угодах відсутні особливі положення щодо вирішення трудових спорів, зокрема із застосуванням медіації. Натомість поширення практики включення до індивідуальних і колективних договорів можливості вирішення індивідуального трудового спору за допомогою медіатора, регламентація питань щодо витрат на медіацію коштом спеціальних фондів підприємств, установ, організацій, роботодавця фізичної особи або вирішення цих питань за рахунок роботодавця, чи у солідарному порядку, здатне суттєво розвинути позасудові способи вирішення індивідуальних трудових спорів і зменшити навантаження на українські суди. Враховуючи специфіку індивідуальних трудових спорів, запропоновано передбачені Законом України «Про медіацію» принципи медіації по вирішенню індивідуальних трудових спорів доповнити принципом заохочення конструктивного спілкування в безпечному та конфіденційному середовищі, що передбачає прийняття взаємовигідних рішень з приводу вирішення спору для відновлення професійних стосунків. У роботі розвинута ідея про те, що ефективність процедури медіації залежить від професійності фахівця, обізнаності у правничій сфері, природі трудового спору. Основним завданням медіатора є налагодження процесу взаємодії сторін, допомога в аналізі ситуації, розуміння справжніх інтересів і пошук позиції для вироблення взаємовигідного рішення. Медіатор-юрист допомагає клієнту у виявленні його інтересів, роз’яснює юридичні нюанси результату спору для сторін, враховуючи їх інтереси. Обґрунтовано, що за умови інституціонального розвитку, збільшення потенціалу, організаційних, правових, економічних і кадрових можливостей у системі вирішення трудових спорів фахівці Національної служби посередництва та примирення можуть виступати медіаторами у трудових спорах. Вказана можливість набуває особливого значення у випадку не визначеності питання фінансування послуг медіатора, відсутності матеріальної спроможності у сторін спору для цієї процедури. Доведено, що система безоплатної правової допомоги України спроможна забезпечити процедуру медіації як складову доступу до правосуддя для осіб, що не мають фінансової можливості оплатити послугу медіації. Проаналізовано фактори, які спряли впровадженню та розвитку медіації в зарубіжних країнах, що дозволило надати їх класифікацію за групами: (1) правові: в країнах з високим рівнем формалізації правової системи та судових процедур, медіація сприймається як менш формальний та недостатньо ефективний спосіб вирішення спорів, що впливає на національні законодавчі моделі регулювання медіації; встановлення правових рамок її використання; вибір виду (моделі) та порядку участі сторін у процедурі медіації; визначення умов застосування медіації (на основі закону, на основі взаємних договірних зобов'язань сторін); створення професійних стандартів адміністрування й управління якістю медіації; (2) економічні: доступна вартість послуг професійних медіаторів; готовність сторін до додаткових фінансових витрат; мотивація судових представників до участі в якості медіатора (при досудовій і судовій медіації); (3) організаційні: обізнаність суспільства про процедуру медіації; наявність підготовлених медіаторів; реклама професійних медіаторів; позитивна практика використання медіації; просвітницька діяльність на рівні державних органів усіх рівнів; належна державна підтримка медіації; (4) суб'єктивні (психологічні): обізнаність сторін про медіацію; традиції та навички з позасудових способів вирішення спорів; довіра до медіатора; високий рівень правової культури; готовність брати відповідальність за результат вирішення спору. На підставі вивченого досвіду успішного впровадження медіації, аналізу теоретичних уявлень про особливості медіації при вирішенні трудових спорів, принципів, договірного регулювання процедури медіації з урахуванням специфіки трудових спорів, запропоновано вектори розвитку (умови, елементи) на яких має базуватись модель вирішення індивідуальних трудових спорів в Україні. Доведено, що створення державою Україною належних умов для запровадження та сприяння поширенню медіації, встановлення належного співвідношення координації державного та професійного самоврядування медіаторів на законодавчому рівні дозволять забезпечити її гнучкість. Запропоновано додаткову аргументацію щодо необхідності внесення змін до ст.п.6 ч.3 ст.175 ЦПК України, а саме: «позовна заява повинна містити: відомості про вжиття заходів досудового та позасудового врегулювання спору, якщо такі проводилися або пояснення обставин, що перешкоджали таким спробам, в разі їх наявності». Враховуючи той факт, що медіатор є ключовим суб’єктом медіації від рівня професіоналізму якого залежить успіх та ефективність процедури наголошено на необхідності більш детального регулювання вимоги щодо порядку та процедури підвищення кваліфікації медіаторів у підзаконному нормативному акті. Висловлена думка, що популяризація медіації по вирішенню індивідуальних трудових спорів потребує провадження широкомасштабної інформаційно-просвітницької кампанії із залученням правової та медіаторської спільноти, роботодавців і працівників. У дисертаційній роботі звертається увага на необхідність прояву зацікавленості у формуванні культури альтернативного вирішення спорів з боку держави, наданні належної організаційної та фінансової підтримки. Практичне значення висновків і положень дисертації підтверджується тим, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній сфері - основні положення та висновки дисертації можуть слугувати основою для подальших теоретичних досліджень процедури медіації при вирішенні індивідуальних трудових спорів; у правотворчій діяльності - висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані у роботі, можуть бути використані у процесі наукової та правової експертизи проєктів законів та інших нормативно-правових актів (Кодексу законів про працю України, Проєкті Трудового кодексу України), якими регулюються питання вирішення індивідуальних трудових спорів і процедури медіації; у правозастосовній діяльності - для вдосконалення механізму вирішення індивідуальних трудових спорів; при розгляді індивідуальних трудових спорів; освітньому процесі - у процесі підготовки методичних розробок, підручників, а також навчальних посібників з курсів: «Трудове право», «Порівняльне трудове право», «Трудові спори», «Альтернативні способи вирішення трудових спорів», під час викладання навчальних дисциплін, пов’язаних з проблематикою правового регулювання вирішення індивідуальних трудових спорів, у науково дослідній роботі здобувачів вищої освіти.