Судова правотворчість в інформаційно-правовому полі цивільного процесуального права України

Арістова, І. В.; Aristova, I. V.

Судова правотворчість в інформаційно-правовому полі цивільного процесуального права України

Арістова, І. В.; Aristova, I. V.

URI: https://repo.snau.edu.ua:8080/xmlui/handle/123456789/10763

Date: 2022

Abstract:

Правозастосовчий процес не лише у сфері правосуддя судів загальної юрисдикції, а і судової системи взагалі, потребує наявності законодавства такої якості, яке б у безумовному порядку урегульовувало всі особливості розвитку нашого суспільства. Не дивлячись на здавалося б простоту такої вимоги, її реальне втілення в життя є доволі складним. Практика показує, що уже під час законотворення частина законодавчої матерії починає «устарівати», утворюючи уже на цьому початковому етапі певні законодавчі неузгодженості. Причина тут полягає у доволі ускладненій процедурі законодавчої роботи парламенту, де важливі законопроекти часто розглядаються роками, і це при тому, що над стрімкий розвиток суспільних відносин, під впливом інформаційних, технічних, технологічних, міграційних практик, дуже швидко змінюють як сам уклад життя людей, так і їх поведінку. Прийняття ж законодавства в «турборежимі» безмовно прискорює проходження законопроектів, але породжує іншу проблему – проблему законодавчих прогалин, які об’єктивно виникають у вигляді «пропусків», певних хиб чи недоліків, які сформувавшись в тому чи іншому законі проявляються лише під час правозастосовчої практики судів. І хоча суди, не являються органами, які творять право, вони все ж вимушені в угоду справедливості права, його логічності і розумності, «усувати», «уточнювати», «розширяти», «доповнювати», а іноді і створювати право, вдаючись до судової правотворчості, і цим самим страхуючи по суті законодавця на останньому рубежі практичного правозастосування норм права, формуючи в такий спосіб: а) єдність судової практики; б) розвиваючи одночасно право; в) усуваючи із законодавчого поля правові неузгодженості. Формування такої правозастосовчої практики в правосудді нашої держави створює реальні можливості до зближення континентального права, в межах якого донедавна формувалася як радянська, так і пострадянська доктрина цивільного процесуального права, так і процесуальне законодавство, та загального права, в основі якого лежить доктрина судової правотворчості. Такий процес дає реальну можливість щодо розширення джерельної бази цивільного процесуального права та визнати при цьому судовий прецедент джерелом права. Такий підхід до розвитку вчення про судову правотворчість є об’єктивним і завчасним, оскільки сьогодні вже третина країн цивілізованого світу визнає судовий прецедент джерелом права, і Україна, яка вже має статус кандидата на вступ до Європейського Союзу, повинна і в подальшому рухатись в напрямку вступу до Європейського Союзу, але для цього вона повинна мати сучасне законодавство, яка давало б можливість будувати громадянське суспільство.

Description:

The law enforcement process not only in the sphere of justice of courts of general jurisdiction, but also of the judicial system in general, requires the presence of legislation of such quality that would unconditionally regulate all features of the development of our society. Despite the seeming simplicity of such a requirement, its actual implementation is quite difficult. Practice shows that already during law-making, part of the legislative material begins to become «obsolete2, creating certain legislative inconsistencies already at this initial stage. The reason here lies in the rather complicated procedure of the legislative work of the parliament, where important draft laws are often considered for years, and this despite the fact that the rapid development of social relations, under the influence of information, technical, technological, migration practices, very quickly changes the very way of life of people, and their behavior. The adoption of legislation in the «turbo mode» silently accelerates the passage of draft laws, but creates another problem – the problem of legislative gaps, which objectively arise in the form of «omissions», certain errors or shortcomings, which, having formed in one or another law, are manifested only during law enforcement practice courts. And although the courts are not bodies that create law, they are still forced to agree to the justice of the law, its logic and reasonableness, to «remove», «clarify», «expand», «supplement», and sometimes create law, resorting to of judicial law-making, thereby essentially insuring the legislator at the last stage of practical enforcement of legal norms, forming in this way: a) the unity of judicial practice; b) simultaneously developing law; c) eliminating legal inconsistencies from the legislative field. The formation of such law enforcement practice in the justice system of our country creates real opportunities for the convergence of continental law, within which until recently both the Soviet and post-Soviet doctrine of civil procedural law, as well as procedural legislation, and common law, which is based on the doctrine of judicial law-making, were formed. Such a process provides a real opportunity to expand the source base of civil procedural law and at the same time to recognize court precedent as a source of law. Such an approach to the development of the doctrine of judicial law-making is objective and premature, since today already a third of the countries of the civilized world recognize judicial precedent as a source of law, and Ukraine, which already has the status of a candidate for accession to the European Union, must continue to move in the direction of accession to the European Union, but for this it must have modern legislation that would make it possible to build a civil society.

Show full item record