Інтертекстуальність у постструктуралістській концепції тексту

Abstract

У статті проаналізовано поняття інтертекстуальності як текстової категорії, невіддільної від текстуальності. У підході до тексту як продукту людської діяльності враховано синергетичнй принцип розгляду будь-якої системи як процесу в його нелінійному розвиткові. Визначено, що інтертекстуальність за такого підходу постає як наслідок нелінійності розвитку тексту як системи, відкритої для попередніх, майбутніх і паралельних у часі текстів. Доведено, що сьогодні інтертекстуальність є одним з найважливіших понять, яке виходить за межі літературно-критичних проблем у широке поле теорії тексту й становить предмет значного наукового інтересу мовознавства, а також філософії, зокрема культурології. З’ясовано, що розуміння інтертекстуальності як об’ємного поняття дозволяє уникнути ототожнення його з «теорією впливів» і вийти на поняття інтертекстології, яка сьогодні розуміється дослідниками як вагомий складник загальних законів побудови літературних творів. У статті наголошено, що тексти в системі культури виконують як функцію адекватної передачі знань, так і функцію породження нових смислів. Визначено, що в тканині художніх творів інтертекстеми в різних мовних формах свого вияву стають тими структурними компонентами, які з’єднують ці твори в єдиний текст, актуалізуючи старі смисли й надаючи нових усьому художньому дискурсу – тексту, зануреному в життя етносу з його опосередкованою цим текстом художньо-мовною картиною світу. У сьогоденній культурній ситуації, яка має всі ознаки постмодерної, все більш помітним стає посилений діалогізуючий складник, який спричиняє трансформацію попередніх літературно-художніх дискурсивних практик. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому розглянуто лінгвофілософське поняття інтертекстуальності комплексно, в інтегрованому висвітленні. До опрацювання було залучено дослідження різних напрямів гуманітарних наук у світлі постструктуралістської концепції тексту.