Суд як суб'єкт правозастосовчого процесу в континентальному та загальному праві

Ясинок, Дмитро Миколайович; Yasynok, Dmytro Mykolayovych

Суд як суб'єкт правозастосовчого процесу в континентальному та загальному праві

Ясинок, Дмитро Миколайович; Yasynok, Dmytro Mykolayovych

URI: https://repo.snau.edu.ua:8080/xmlui/handle/123456789/11385

Date: 2023

Abstract:

Завданням правосуддя як у сфері континентального так і у сфері загального права є пошук права, яким можна було б урегулювати спірні відносини. Якщо в першому випадку такий пошук досягається судами за рахунок тлумачення змістовно-правової суті норм права, чи за рахунок локальної судової правотворчості, яка дає можливість до подолання законодавчих прогалин у вигляді неповноти, неточності чи суперечності норм права, то в другому випадку судді, за наявності правового казусу, та відсутності щодо його урегулювання правових аналогій, здійснюють його урегулювання за рахунок судової правотворчості. В такому випадку судді «творять» загальне право виходячи із своїх уявлень щодо суспільних та моральних цінностей, здорового глузду та справедливості, формуючи в такий спосіб нові правові формули, поняття чи положення. При цьому, в континентальному праві правотворча роль судді завжди підміняється поняттям «суд». В загальному ж праві правотворчим компонентом завжди є конкретний суддя. Безумовним фактом є те, що континентальне право є правом статутним, а його джерелом завжди виступає його норма права. Правотворчий процес тут завжди виникає тоді, коли мають місце розриви між надстрімким розвитком суспільних відносин і статичним правом (законодавством), які об'єктивно і утворюють законодавчі прогалини (пустоти), формуючи собою поняття «виключні правові проблеми». Практика показує, що суд може подолати їх лише за рахунок локальної судової правотворчості, оскільки природа такої правотворчості ґрунтується на законодавчих нормах, які з тих чи інших причин мають певну змістовно-правову неузгодженість у вигляді неповноти, неточності або суперечності норм права чи їх відсутності. І хоча за рахунок такої правотворчості формуються нові нормативні положення, але вони лише заповнюють законодавчі прогалини. В той же час природа такої правотворчості її механізм і межі не дають можливостей «перейти» сферу загального права, оскільки судова правотворчість в загальному праві має іншу природно-правову якість. Її механізм спрямований не на подолання локальної правової неузгодженості норм права того чи іншого законодавства, а на урегулювання певного правового казусу, який має місце при урегулюванні тих чи інших суспільних відносин, які не мають свого нормативно-правового визначення. Таким чином, судова правотворчість в загальному праві спрямовується на формування нових правових формул, понять чи положень, які дають можливість урегульовувати спірні суспільні відносини на основі природного права та загально-правових принципів суспільних та моральних цінностей.

Description:

The task of justice, both in the field of continental law and in the field of common law, is to find a law that could be used to settle disputed relations. If, in the first case, such a search is achieved by the courts at the expense of interpreting the content-legal essence of the norms of law, or at the expense of local judicial law-making, which makes it possible to overcome legislative gaps in the form of incompleteness, inaccuracy, or contradiction of the norms of law, then in the second case, judges, in the presence of of a legal case, and in the absence of legal analogies regarding its settlement, its settlement is carried out at the expense of judicial law-making. In this case, judges "create" common law based on their ideas about social and moral values, common sense and justice, thus forming new legal formulas, concepts or provisions. At the same time, in continental law, the law-making role of a judge is always replaced by the concept of "court". In general law, the law-making component is always a specific judge. It is an absolute fact that continental law is statutory law, and its source is always its rule of law. The law-making process here always arises when there are gaps between the rapid development of social relations and static law (legislation), which objectively form legislative gaps (vacuities), forming the concept of "exceptional legal problems". Practice shows that the court can overcome them only at the expense of local judicial law-making, since the nature of such law-making is based on legislative norms, which for one reason or another have a certain content-legal inconsistency in the form of incompleteness, inaccuracy or contradiction of legal norms or their absence. And although new normative provisions are formed at the expense of such law-making, they only fill legislative gaps. At the same time, the nature of such law-making, its mechanism and limits do not provide opportunities to "cross over" the sphere of common law, since judicial law-making in common law has a different natural-legal quality. Its mechanism is not aimed at overcoming the local legal inconsistency of the legal norms of this or that legislation, but at the settlement of a certain legal incident that takes place during the settlement of certain social relations that do not have their own legal definition. Thus, judicial law-making in general law is aimed at the formation of new legal formulas, concepts or provisions that make it possible to settle disputed social relations on the basis of natural law and general legal principles of social and moral values.

Show full item record