Практика впровадження індикаторних систем сталого розвитку земель : досвід ЄС та Канади

Abstract

У статті здійснено ґрунтовне дослідження сучасних підходів до впровадження індикаторних систем сталого розвитку земель на прикладі Європейського Союзу та Канади як представників двох відмінних інституційно-політичних моделей управління природними ресурсами. У роботі акцентовано на порівняльному аналізі регуляторно-нормативної моделі ЄС, що характеризується високим рівнем формалізації, обов’язковістю звітності та чіткою вертикаллю інституційної підзвітності, і адаптивно-добровільної моделі Канади, заснованої на принципах гнучкості, багаторівневої участі, децентралізації та відкритості даних. Особливу увагу приділено ключовим інструментам реалізації моніторингових підходів: системі інтегрованого екологічного та економічного обліку (SEEA), схемі екологічного менеджменту та аудиту (EMAS), елементам Спільної сільськогосподарської політики ЄС (CAP), а також Канадській індикаторній рамці (CIF), системі Canadian Environmental Sustainability Indicators (CESI) та глобальній ініціативі FABLE. У статті оцінено рівень їх функціональної інтеграції у стратегічне планування, політику та практику управління земельними ресурсами. Проведено аналіз інституційних, нормативних, політичних і технічних бар’єрів, що стримують ефективне функціонування індикаторних систем, зокрема: зменшення політичної підтримки екологічної політики в ЄС, нерівномірне впровадження стандартів між державами-членами, урбанізаційний тиск і фрагментованість даних у Канаді. Показано, що рівень прозорості та звітності в ЄС забезпечується через юридично обов’язкові механізми, тоді як у Канаді він досягається за рахунок міжсекторальної взаємодії, участі громад і відкритого доступу до даних. Результати дослідження засвідчують, що жодна з моделей не є універсальною, проте кожна має сильні сторони, релевантні для адаптації в українському контексті. Враховуючи виклики, з якими стикається Україна – збройний конфлікт, кліматичні ризики, цифрова трансформація та децентралізація управління – визначено потенційні орієнтири для формування національної системи моніторингу сталого землекористування. Отримані висновки можуть бути використані як аналітичне підґрунтя для подальших досліджень, розробки політик, а також імплементації принципів прозорості, науково обґрунтованого прийняття рішень і збалансованого управління земельними ресурсами у країнах із перехідною економікою.