Стратегії підвищення мотивації до навчання здобувачів освіти ВНЗ у кризових ситуаціях : європейський досвід та перспективи впровадження в Україні

Abstract

У статті розкрито концептуальні засади підвищення мотивації здобувачів освіти в умовах кризових трансформацій в освітньому середовищі. Встановлено, що стрімкий розвиток цифрових технологій і наслідки глобальних криз актуалізували потребу в перегляді підходів до організації навчання. Наголошено на важливості використання мікронавчання як ефективної педагогічної стратегії, що відповідає когнітивним особливостям сучасних здобувачів. Констатовано, що психологічний добробут студентів є необхідною передумовою для підтримання навчальної мотивації в кризових ситуаціях. Зауважено, що тип мотивації студентів істотно впливає на ефективність використаних педагогічних засобів. Обґрунтовано необхідність диференціації мотиваційних стратегій залежно від домінування внутрішньої чи зовнішньої мотивації. Окреслено суперечливий вплив освітніх технологій, які одночасно активізують залучення, але можуть спричиняти перенасичення інформацією. Підтверджено доцільність впровадження інклюзивного підходу до створення мотиваційного клімату в аудиторії. Обґрунтовано переваги гейміфікації як педагогічної технології, що підвищує мотивацію до навчання. Відзначено роль інформаційно-комунікаційних технологій у формуванні мотиваційного середовища. Стверджено, що ефективна мотиваційна стратегія потребує інтеграції педагогічної інноваційності, цифрових інструментів і психологічної підтримки. Представлено результати прикладного емпіричного дослідження мотиваційного стану здобувачів освіти в умовах збройного конфлікту, проведеного на базі Сумського національного аграрного університету. Метою дослідження було виявлення ефективних стратегій підвищення навчальної мотивації студентів, які навчаються в умовах постійної загрози життю та здоров’ю, а також визначення чинників, що впливають на їх залученість до освітнього процесу. Результати засвідчили зниження загального рівня мотивації у більшості респондентів, водночас було виявлено позитивний вплив гейміфікації, індивідуалізованого підходу з боку викладачів та підтримки з академічного середовища. На основі отриманих даних сформульовано низку практичних рекомендацій щодо впровадження адаптивної педагогіки, розширення використання ігрових методів та посилення психологічного супроводу. Отримані висновки підкреслюють важливість системного підходу до формування освітньої взаємодії в умовах кризової нестабільності.