Прогнозування профілактика та лікування післяродової патології у корів

Abstract

У дисертаційній роботі теоретично та експериментально обґрунтовано методи прогнозування, лікування та профілактики післяродової патології у корів. Післяродові патології у високопродуктивних корів залишаються однією з найскладніших проблем сучасного молочного скотарства. Згідно з ветеринарною статистикою, як в Україні, так і за її межами, поширеність таких ускладнень в інтенсивних молочних господарствах варіюється від 33,8% до 60–80%. Водночас лише 20–30% тварин проходять транзитний період без проявів клінічних або субклінічних порушень. Щороку через значний рівень бракування, що становить 27,5%, зі стада вилучаються 347 корів. На їх заміну вводять 350 нетелей із третьої групи, чого достатньо для повного покриття вибуття, але резерву для розвитку немає. Наведено дані подібного господарства з сумарною чисельністю поголів’я 2754 тварини. Рівень вибуття корів у цьому випадку складає 26,69%, народжуваність — 73 теляти на 100 корів/нетелей, а індекс заплідненості — 2,21 (табл. 2). Ситуація свідчить про наявність ознак репродуктивної кризи. Знижені показники народжуваності (73%) та високий індекс заплідненості (2,21) свідчать про затягування сервіс-періоду, що призводить до «роздутої» структури стада з високою часткою невиробничих тварин. Для збереження балансу ферми на рівні 2754 скотомісць кількість корів-матерів обмежено до 1160 голів (42,1% від загальної чисельності), тоді як на молодняк припадає 1594 голови (57,9%). Обидва підприємства знаходяться в умовах репродуктивної кризи (відсоток виходу телят складає 73,26% порівняно з 73,00%). Однак у Господарстві №2 ситуація є більш ускладненою через критично високий індекс заплідненості (2,21), що свідчить про наявність серйозніших форм прихованих хронічних патологій. Проведений аналіз показав, що показник поширення персистентного жовтого тіла у господарстві № 2 перевищував аналогічний у господарстві № 1 на 23,55% (р<0,001). Виявлена значна різниця пояснюється біологічними факторами, зокрема високим рівнем хронічних запальних процесів у матці тварин другого господарства. При оцінці частоти лютеїнових кіст встановлено, що у господарстві № 2 дана патологія траплялася на 29,11% частіше (р<0,001), ніж у господарстві № 1. Це явище суттєво впливає на індекс заплідненості, який досягнув показника 2,21, оскільки лютеїнові кісти спричиняють блокування статевої циклічності через персистентну секрецію прогестерону. Аналіз поширеності фолікулярних кіст показав, що у господарстві № 2 цей показник був нижчим на 5,56% (р>0,05) порівняно з господарством № 1. Результати не виявили статистично достовірної різниці, що свідчить про однакову тенденцію прояву фолікулярного кістозу на обох фермах за умов схожого гормонального навантаження під час ранньої лактації. Дослідження супутніх акушерських патологій підтвердило, що частота післяродового ендометриту у господарстві № 2 була на 16,99% вищою (р<0,001), ніж у господарстві № 1. Ця патологія пов'язана із порушенням лютеолізу через блокування синтезу простагландину PGF2a, що спричиняє розвиток персистентного жовтого тіла та лютеїнових кіст. При порівнянні функціонального стану гонад з’ясовано, що поширеність гіпофункції яєчників у господарстві № 2 була вищою на 7,84% (р>0,05) у порівнянні з господарством № 1. Незначна різниця між групами мала випадковий характер і не була статистично значущою. Це вказує на схожість умов годівлі та енергетичний дефіцит у транзитний період на обох фермах. На першому етапі досліджень було визначено залежність між проявами кульгавості та неплідності у корів за різних рівнів концентрації β-гідроксимасляної кислоти (BHBA) у сироватці крові. Не виявлено статистично значущої різниці в середніх концентраціях β-гідроксимасляної кислоти між коровами з кульгавістю та тваринами контрольної групи — 0,63±0,03 ммоль/л і 0,59±0,03 ммоль/л відповідно (p=0,42). Протягом періоду спостережень у 8 корів рівень BHBA перевищував 1,2 ммоль/л (3 у групі з кульгавістю та 5 у контрольній групі). Частота підвищеної концентрації BHBA також не продемонструвала істотних відмінностей між обома групами (13,6% у групі з кульгавістю проти 20,0% у контрольній групі, p=0,56). Середні концентрації неестерифікованих жирних кислот (НЖК) також не показали достовірної відмінності: 0,41±0,02 мЕкв/л у корів з кульгавістю та 0,38±0,02 мЕкв/л у контрольній групі (p=0,32). Водночас у групі з кульгавістю було зафіксовано затримку інволюції шийки матки та вагітного рогу матки порівняно з контрольною групою (p<0,001 та p<0,05 відповідно). Під час аналізу вмісту прогестерону в сироватці крові у здорових корів протягом лютеїнової фази першого статевого циклу встановлено, що його рівень був на 90,32% вищим (р<0,001) порівняно з еструсом і на 48,14% нижчим (р<0,001) у порівнянні з кров'ю корів, які страждають від персистентного жовтого тіла. Щодо естрадіолу, його концентрація у сироватці крові здорових корів під час лютеїнової фази була на 87,02% нижчою (р<0,001), ніж у корів в еструсі, і на 5,78% меншою (р>0,05) у порівнянні з коровами, хворими на персистентне жовте тіло. Вміст лютеїнізуючого гормону у здорових корів в зазначену фазу циклу був на 95,43% нижчим (р<0,001) порівняно з еструсом, але на 48,90% вищим (р<0,01) у порівнянні з кров’ю корів із персистентним жовтим тілом. Аналіз рівня фолікулостимулюючого гормону показав, що його кількість у лютеїновій фазі першого циклу у здорових корів була на 49,78% нижчою (р<0,001), ніж під час еструсу, і на 39,10% вищою (р<0,05) відносно крові корів із персистентним жовтим тілом. Рівень окситоцину в сироватці крові здорових корів під час лютеїнової фази був знижений на 78,20% (р<0,001) порівняно з еструсом, але підвищений на 42,58% (р<0,01) відносно корів із персистентним жовтим тілом. Під час дослідження рівня прогестерону у сироватці крові здорових корів у лютеїновій фазі першого статевого циклу виявлено, що він був на 43,29% нижчим (р<0,001) порівняно з рівнями у корів, хворих на післяродовий ендометрит. Таке значне підвищення прогестерону у хворих тварин вказує на затримку регресії жовтого тіла (персистенцію), що виникає на тлі запального процесу в матці. Бактеріальні ендотоксини та ліпополісахариди (ЛПС), разом із високим рівнем прогестерону, впливають на секрецію гіпофізом лютеїнізуючого гормону (LH), значно знижуючи його тонічну та імпульсну активність. Через це яєчники переходять у стан функціонального спокою (гіпофункції) або тривалої анафродизії, що супроводжується наявністю персистентного жовтого тіла. Додатково, критичний дефіцит окситоцину позбавляє міометрій здатності до самоочищення від гнійно-катарального ексудату. Інтервали еструсу у корів досліджуваних груп суттєво відрізнялися (р<0,001). Найбільший інтервал був зафіксований у корів 1-ї групи — 18,30±1,23 доби, тоді як у корів 2-ї групи він складав 14,26±0,94 доби, а в корів 3-ї групи — 11,97±0,86 доби. Щодо товщини ендометрія до лікування, вірогідні відмінності між трьома групами корів не спостерігалися. Однак після лікування найменшу товщину ендометрія зареєстровано у корів 3-ї групи (5,62±0,64 мм), тоді як у корів 1-ї групи вона виявилася найбільшою (16,27±1,93 мм). У наступному етапі аналізувався вміст білків у сироватці крові корів протягом лікування (таблиця 14). Було виявлено значний вплив лікування на рівень загального білка (р<0,001). Максимальні концентрації загального білка у сироватці крові спостерігалися у корів 3-ї групи у трьох зразках після застосування протоколу лікування. У корів 1-ї групи ці показники залишалися найнижчими в ті самі контрольні періоди. Співвідношення альбумін/глобулін, до лікування воно було найнижчим серед усіх груп (р<0,05). Водночас подальших значних відмінностей між досліджуваними групами у цьому показнику протягом лікування не встановлено. Дослідження середніх значень прозапальних цитокінів (IL-1, IL-6, TNF-α) та С-реактивного білка (СРБ) після лікування клінічного метриту наведено у таблиці 15. Найвищі концентрації прозапальних цитокінів у сироватці крові відзначені в корів 1-ї дослідної групи на 7-й, 14-й та 21-й доба спостереження. Найнижчі ж показники було зафіксовано у корів 3-ї групи в аналогічні періоди дослідження. У всіх трьох групах із часом спостерігалося зменшення концентрацій прозапальних цитокінів у крові. Особливо це стосувалося корів, яким була додана кормова добавка «Імунобактерин-D ентеро+». На 21-й день було досягнуто мінімальних значень: для IL-6 — 11,19±2,97 пг/мл, а для TNF-α — 57,32±7,61 пг/мл. С-реактивний білок також знижувався протягом лікувального періоду, особливо в корів 2-ї та 3-ї дослідних груп. Найменше значення СРБ (1,32±0,10 мг/л) для трьох зразків крові після застосування препаратів зареєстровано у корів 3-ї групи на третьому заборі проб. Ендотоксемія і розпад тканин спричинили пригнічення білковосинтезуючої функції печінки. У результаті рівень альбуміну в крові корів 1-ї групи виявився на 20,00% нижчим за референтне значення (p<0,05). Цей показник був також на 23,21% (p<0,05) нижчим порівняно з коровами 2-ї дослідної групи і на 41,96% (p<0,001) — порівняно з коровами 3-ї групи, у яких спостерігалося повне стабілізування рівня альбуміну. Концентрація трансферину (Tf) у крові корів 1-ї групи була знижена на 33,00% (p<0,05) відносно фізіологічного мінімуму. У корів 2-ї дослідної групи рівень Tf зріс на 35,82% (p<0,05), а в 3-й — на 82,84% (p<0,001) відносно показника 1-ї групи. Водночас рівень Tf у 2-й групі поступався показнику 3-ї групи на 25,71% (p<0,05). Рівень загального кальцію (Ca) у корів 1-ї групи демонстрував глибоку депресію (1,52±0,11 ммоль/л), що на 30,91% нижче від фізіологічної межі. Проведена терапія дозволила збільшити рівень кальцію в корів 2-ї групи на 34,87% (p<0,05), а в корів 3-ї групи — на 56,58% (p<0,001), сприяючи відновленню тонусу міометрію. Незважаючи на покращення, показник у 2-й групі залишався на 13,87% (p<0,05) нижчим у порівнянні з тваринами 3-ї дослідної групи. Синдром ендогенної інтоксикації та оксидативного стресу підтверджувався значним накопиченням продуктів гнильного розпаду і перекисного окиснення. Зокрема, рівень молекул середньої маси (МСМ) у крові корів 1-ї групи перевищував референтну межу на 178,57% (p<0,001). У порівнянні з іншими групами, концентрація МСМ у цій групі була вищою на 46,15% (p<0,01) відносно 2-ї групи і на 66,67% (p<0,001) відносно 3-ї. При цьому вміст токсичних пептидів у тварин 2-ї дослідної групи перевищував відповідний показник у 3-й на 61,54% (p<0,01). Інтенсивність оксидаційного руйнування мембран за рівнем малонового діальдегіду (МДА) виявилася значно підвищеною у корів 1-ї групи — перевищення норми склало 124,80% (p<0,001). Концентрація МДА в крові цих тварин перевищувала відповідні показники у корів 2-ї групи на 44,48% (p<0,01) і у корів 3-ї — на 65,30% (p<0,001). Крім того, рівень МДА у корів із 2-ї дослідної групи був на 60,00% (p<0,01) вищим від рівня у тварин 3-ї групи. Лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) у тварин першої дослідної групи свідчив про важкий ендотоксикоз, досягаючи значення 5,12±0,38 умовних одиниць, що перевищувало норму на 412% (p<0,001). Завдяки заходам з елімінації токсинів ЛІІ у другій дослідній групі знизився на 52,15% (p<0,01), а у третій групі — на 77,54% (p<0,001), повністю нормалізувавшись. Водночас показник другої групи залишався вищим на 113,04% (p<0,01) у порівнянні з третьою групою. Ефективність запропонованого лікувального підходу була оцінена через порівняння репродуктивних показників корів дослідних груп, що наведено у таблиці 18. Індекс запліднення, який характеризує кількість спермодоз на одне запліднення, у корів першої групи становив 2,7 і демонстрував тенденцію до високих значень. У другій дослідній групі він знизився до 2,31, а в третій – до 2,15. Водночас відсоток запліднення, визначений на 30-у добу УЗД, у корів першої групи був на 12,13% нижчим за показник другої групи та на 27,47% нижчим за результат третьої групи. Рівень підтвердженої вагітності на 60-у добу УЗД у корів першої дослідної групи виявився достовірно нижчим (р˂0,001). Він був у 1,54 рази меншим порівняно з другою групою і у 1,84 рази нижчим за показники корів третьої групи. Крім того, показник підтвердженої вагітності у корів другої дослідної групи був у 1,19 рази нижчим за відповідний показник третьої групи.