Організаційно-правові засади формування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

Abstract

У роботі розкрито соціально-економічне значення особистого селянського господарства, яке є важливим елементом аграрного сектору та виконує функції забезпечення самозайнятості сільського населення, підвищення рівня продовольчої безпеки держави та розвитку сільських територій. Визначено, що земельні ділянки для ведення ОСГ є ключовою передумовою реалізації права громадян на землю та ефективного ведення господарської діяльності. Проаналізовано теоретичні підходи до поняття формування земельної ділянки, яке розглядається як складний багатоетапний процес, що включає правові, організаційні та технічні заходи з індивідуалізації земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Обґрунтовано, що формування земельної ділянки є необхідною умовою набуття права власності та її подальшого використання у цивільному обороті. Досліджено нормативно-правову базу України, що регулює порядок надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, зокрема положення Земельного кодексу України, законів України «Про особисте селянське господарство», «Про землеустрій» та «Про Державний земельний кадастр». Розкрито поетапний механізм набуття земельної ділянки у власність, який включає ініціювання отримання земельної ділянки, прийняття рішення органами місцевого самоврядування, розроблення та погодження проєкту землеустрою, формування земельної ділянки, внесення відомостей до Державного земельного кадастру та державну реєстрацію права власності. У практичній частині роботи проаналізовано процес формування земельної ділянки на рівні територіальної громади. Описано порядок встановлення та закріплення меж земельної ділянки, проведення топографо-геодезичних та кадастрових робіт, визначення площі та цільового призначення, а також внесення даних до Державного земельного кадастру. Наведено приклад формування земельної ділянки для ведення ОСГ у межах с. Верхня Сироватка Сумського району Сумської області. Систематизовано основні проблеми та ризики, що виникають у процесі формування земельних ділянок, серед яких правові, кадастрові, містобудівні, екологічні, технічні, економічні та соціальні чинники. Встановлено, що найбільш суттєвими є неточності кадастрових даних, недосконалість нормативного регулювання, а також ризики виникнення земельних спорів. Запропоновано напрями удосконалення організаційно-правових засад формування земельних ділянок, які передбачають гармонізацію земельного, містобудівного та екологічного законодавства, розвиток та цифровізацію Державного земельного кадастру, впровадження сучасних геоінформаційних технологій, підвищення якості землевпорядної документації та прозорості процедур, а також посилення інституційної взаємодії між органами влади.