Клініко-експериментальне обґрунтування лікування неплідності у кішок

Abstract

У дисертаційній роботі теоретично та експериментально обґрунтовано методи діагностики неплідності кішок та методи корекції та відновлення відтворної здатності. Дослідження проводилися на базі клінік дрібних тварин Сумської області. Встановлено причини неплідності кішок та порівняно ефективність методів стимуляції відтворної здатності кішок після застосування протизаплідних засобів. Дослідження причин неплідності у кішок, а також контроль за використанням гормональних контрацептивів можуть значно знизити ризик розвитку репродуктивних порушень і гінекологічних захворювань у самок. Проблема неплідності серед кішок є актуальною і заслуговує на особливу увагу. Даний напрямок має значний потенціал для подальшого розвитку ветеринарного акушерства дрібних тварин. Застосування препаратів, які містять мегестролу ацетат, для регуляції статевої циклічності у кішок досить популярне серед власників тварин. Однак це часто провокує збільшення випадків гінекологічних захворювань, викликаних дисбалансом статевих гормонів. Неконтрольоване використання мегестролу ацетату для пригнічення статевої охоти у кішок є фактором ризику як для функціональних розладів органів репродуктивної системи (зокрема, гіпотрофії та утворення кіст яєчників), так і для розвитку запальних захворювань, таких як метрит і піометра. Для досліджень застосовували клінічні методи (огляд, пальпація, вагіноскопія, ультразвукове дослідження), лабораторні аналізи (цитологічні, гістологічні, гормональні дослідження), а також статистичні. Робота проводилася на базі клініко-діагностично-консультативного центру «Vet camp», що функціонує при факультеті ветеринарної медицини Сумського національного аграрного університету та ветеринарного кабінету ФОП «Пономаренко В.П.». Встановлено, що частота захворювання на ендометрит становила 21%, на кісти яєчників – 19%, на вульвовагініт та гіперплазію міометрію – 14%, на метрит – 13%. Зазначалося також, що близькоспоріднене розмноження та піометра проявлялися у 7% випадків, сальпінгіт у 3%, а пухлини матки реєструвалися у 2% досліджених тварин. Результати досліджень показали, що серед мікроорганізмів, що призводжили до неплідності, у кішок найчастіше діагностували Chlamydophila felis (22,4 %), тоді як випадки за участю Toxoplasmosa gondii були зареєстровані дещо рідше (12,3 %). Порівняно невеликий відсоток становили збудник коронавірусу котів (10,0 %), вірус котячого імунодефіциту (11,2 %) та лейкемії котів (8,5 %). У кішок, що народжували, було виявлено збільшення розмірів матки та підвищення маси міометрію, однак патологічних змін у репродуктивних органах не зафіксували. Під час оваріогістеректомії було видалено матки й яєчники кішок, яким використовували гормональні препарати для пригнічення тічки у великих дозах і регулярно. Це призвело до утворення кіст у яєчниках. У молодих кішок віком до одного року, які ще не народжували, були виявлені кісти в обох яєчниках. Через це вони втратили репродуктивну здатність, а проведення хірургічного втручання стало необхідністю. Подібна клінічна картина спостерігалася у кішок віком два роки, які вже мали потомство. Через переродження яєчників і розвиток рихлої структури матки із гіперплазією міометрію ці тварини також втратили здатність до запліднення. Встановлено, що закриття шийки матки є одним із ключових обмежувальних факторів у досягненні репродуктивного успіху, як під час природного спарювання, так і при інтравагінальному заплідненні у кішок. Аналіз показав, що шийка матки залишається відкритою на перший день тічки при середній концентрації естрадіолу-17β у сироватці крові 87,4±21,8 пмоль/л (від 14 до ≥180 пмоль/л). Вона починає закриватися при концентрації естрадіолу 47,1±12,4 пмоль/л (від 4 до ≥180 пмоль/л). У випадках овуляторних циклів цей процес супроводжується зростанням рівня прогестерону до 9,8±4,4 нмоль/л (від 0,6 до 28,4 нмоль/л). Не було зафіксовано суттєвої відмінності в тривалості прохідності шийки матки між неовуляторними та овуляторними циклами (5,5±1,2 дня проти 5,2±0,5 дня відповідно, p>0,05). Водночас вища середня концентрація естрадіолу-17β в овуляторних циклах свідчить про необхідність його підвищених рівнів для індукції овуляції. Факт овуляції у 60% неспарених самок вказує на те, що застосовані методи визначення стадії циклу та відкриття шийки матки можуть слугувати інструментом для стимуляції овуляції у кішок. Виявлено також, що прохідність шийки матки є індивідуальною і не залежить від самої овуляції. У групі самок, яким застосовували мегестролу ацетат, було діагностовано патології яєчників: фолікулярні кісти (n=2), лютеїнову кісту (n=1) і полікістоз (n=1). Ці захворювання виникли на тлі порушення статевих циклів і дисбалансу статевих гормонів. Морфологічні зміни в яєчниках та матці між в різними дослідними групами слугують важливими диференціальними показниками як для діагностики, так і для профілактики. При гіпотрофії яєчники кішок обох дослідних груп демонстрували зменшений розмір: у першій групі середні параметри становили 0,41х0,21 см, а другій коливались від 0,42±0,04х0,25±0,03 см (лівий яєчник) до 0,43±0,03х0,21±0,02 см (правий яєчник). Було встановлено суттєву кореляцію між використанням мегестрол ацетату та виникненням кіст: кістозні переродження не виявлені у групі кішок без цього препарату. У випадках фолікулярної кісти розміри яєчників у другій групі сягали 0,91±0,01х0,52±0,03 см та 0,93±0,02х0,56±0,01 см – це у 1,7–2,47 раза більше за показники здорових кішок (р<0,05). Встановлено, що застосування мегестролу ацетату призводить до зниження кількості еритроцитів на 33,15% (у 1,5 раза). Водночас спостерігається тенденція до підвищення кількості лейкоцитів, особливо нейтрофілів різних видів, а також зміна їх співвідношення. Після застосування мегестролу ацетату загальна кількість лейкоцитів зросла на 12,49% (у 1,12 раза). Зокрема, частка паличкоядерних нейтрофілів зросла на 192,73% (у 2,93 раза), сегментоядерних — на 27,05% (у 1,27 раза), а юних — на 86,36% (у 1,86 раза). На наступному етапі досліджень було проаналізовано зміни основних біохімічних показників крові кішок з ендометритом після використання мегестролу ацетату. Виявлено достовірне підвищення вмісту глюкози на 83,93% (у 1,84 раза), загального білка — на 29,16% (у 1,29 раза), креатиніну — на 24,78% (у 1,25 раза), АСТ — на 229% (у 3,29 раза), АЛТ — на 234% (у 3,34 раза), а також сечовини — на 191% (у 2,92 раза). У той же час зафіксовано тенденцію до зниження рівня гемоглобіну, що становило 18,40% (у 1,23 раза). Порівняльний аналіз біохімічних показників крові тварин без запальних процесів (ендометриту) органів статевої системи показав тенденцію до підвищення рівня глюкози на 20,82% (у 1,21 раза), креатиніну на 10,92% (у 1,11 раза), а також достовірне збільшення рівня АСТ на 85,11% (у 1,85 раза), АЛТ — на 67,76% (у 1,68 раза) та сечовини — на 363,28% (у 4,63 раза). Такі зміни зумовлені розвитком запальних процесів на тлі підвищення рівня прогестерону на 37,85% порівняно із інтактними тваринами. Дослідження також зафіксували достовірні зміни у морфологічних показниках крові при прояві ендометриту у кішок після використання мегестролу ацетату. Кількість еритроцитів у таких кішок зменшилася на 33,29% (у 1,5 раза) порівняно з інтактними тваринами. У той самий час кількість лейкоцитів зросла на 34,84% (у 1,35 раза); кількість паличкоядерних нейтрофілів збільшилась на 755,45% (у 8,55 раза), сегментоядерних — на 48% (у 1,49 раза), а юних — на 231,82% (у 3,32 раза). При цьому порівнюючи аналогічні біохімічні показники крові тварин, що не мали запальних процесів (ендометриту) органів статевої системи встановлено тенденцію до підвищення рівня глюкози на 20,82% (у 1,21 рази), креатиніну на 10,92% (у 1,11 рази) та достовірне підвищення АСТ ‒ на 85,11% (у 1,85 рази), АЛТ ‒ на 67,76% (у 1,68 рази) та сечовини на 363,28% (4,63 рази). Вказана зміна обумовлена розвитком запальних процесів на фоні підвищення рівня прогестерону на 37,85% порівняно із інтактними тваринами. Виявлено достовірні зміни морфологічних показників крові при прояві ендометриту у кішок після застосування мегестролу ацетату. Так, кількість еритроцитів порівняно із інтактними кішками знизилась на 33,29% (у 1,5 рази). При цьому кількість лейкоцитів підвищувалась на 34,84% (у 1,35 рази), зокрема кількість паличкоядерних нейтрофілів на 755,45% (8,55 рази), сегментоядерних на 48% (1,49 рази) та юних на 231,82% (у 3,32 рази). Також важливим є порівняння аналогічних показників крові кішок, що отримували мегестролу ацетат, проте не хворіли на ендометрит. Так, кількість еритроцитів статистично не відрізнялась, проте кількість лейкоцитів у крові кішок хворих на ендометрит переважала на 19,88% (у 1,2 рази), паличкоядерних нейтрофілів на 192,24% (у 2,92 рази), сегментоядерних ‒ на 17,12% (1,17 рази), юних ‒ на 78,05% (у 1,78 рази). Для порівняння було розглянуто аналогічні показники крові кішок, які отримували мегестролу ацетат, але не хворіли на ендометрит. Результати показали, що кількість еритроцитів суттєво не змінилась. Проте кількість лейкоцитів у крові кішок із ендометритом була вищою на 19,88% (у 1,2 раза), паличкоядерних нейтрофілів — на 192,24% (у 2,92 раза), сегментоядерних — на 17,12% (у 1,17 раза), а юних — на 78,05%. Застосування препарату на основі фолікулостимулюючого гормону показало статистично значущий вплив, що може свідчити про нормалізацію білкового обміну, особливо у процесах фолікулогенезу. Водночас, хоча підвищення рівня альбумінів у сироватці крові в 4-й групі кішок було менш вираженим порівняно з першою (р˂0,001), синергічний ефект препаратів (налоксону та СЖК) сприяв значно кращому збільшенню концентрації альбумінів, ніж при їх окремому використанні. Результати показали тенденцію до зростання вмісту глобулінів, особливо за рахунок β-фракції. У порівнянні із довиробничим станом, рівень глобулінів у сироватці крові кішок зріс так: у першій групі – на 27,12%, у другій – на 39,36%, у третій – на 17,89%, у четвертій – на 40,67%. Покращення білкового обміну також підтверджується динамікою активності трансфераз. Було встановлено зниження рівня АЛТ: у першій групі – на 29,03%, у другій – на 45,06%, у третій – на 78,36%, а в четвертій – на 254%. Схожі зміни були зафіксовані для рівня АСТ. Відновлення ліпідного обміну засвідчувалося зниженням загального холестерину та тригліцеридів. Ключовою ознакою ефективності лікування стала відсутність певних патологій органів репродуктивної системи. Згідно з отриманими даними, частота гіпотрофії яєчників у першій групі (застосування ФСГ – Плюсет) була втричі меншою за аналогічний показник у третій групі (застосування налоксону). У першій групі гіпотрофію зафіксували у 6,66% тварин, тоді як у третій групі – у 20%. Фолікулярну кісту після лікування виявили у 6,67% тварин із другої та третьої груп, а полікістоз – у 13,33% кішок другої групи. У разі гіпотрофії яєчники тварин двох груп були зменшеними: у першій групі розмір яєчника становив 0,41×0,21 см, тоді як у другій варіював від 0,42±0,04×0,25±0,03 см (лівий) до 0,43±0,03×0,21±0,02 см (правий). Піометра була зареєстрована у кішок із першої групи в 13,33% випадків (n=2), у другої – в 6,67% (n=1), а в третій – у 20%. Ендометрит після застосування методів стимуляції був діагностований у 6,67% кішок із першої групи та у 13,33% тварин другої і третьої груп. Виникнення запальних процесів ми пояснюємо загостренням хронічних захворювань через підвищений рівень прогестерону, який синтезувався жовтими тілами після овуляції фолікулів. Порівняльний гістологічний аналіз яєчників підтвердив ефективність стимуляції. У першій дослідній групі спостерігали розвиток первинних фолікулів із ооцитами у фазі профази першого мейотичного поділу. Ядра ооцитів були збільшені з чітко вираженими ядерцями. У стромі знаходилися дрібні веретеноподібні клітини та кілька інтерстиціальних ендокринних клітин. Після проведення стимуляції репродуктивної функції у кішок першої дослідної групи статевий цикл проявили 40% особин, які після осіменіння завагітніли. Важливо зазначити, що застосування препарату із синтетичним аналогом фолікулостимулюючого гормону показало позитивні результати лише у тварин, які раніше не отримували протизаплідні засоби. Додатково, після стимуляції статевої циклічності за умов присутності самця та тривалості світлового дня понад 12 годин ще дві кішки виявили ознаки статевої активності й успішно завагітніли після осіменіння. Застосування препарату на основі сироватки (СЖК) було більш ефективним: ознаки статевого циклу проявили 47,67% тварин, що на 7,67% більше у порівнянні з методом використання фолікулостимулюючого гормону (ФСГ). Схожа тенденція спостерігалася й після застосування інгібітора опіоїдів, де такий же відсоток (47,67%) кішок проявив ознаки статевого збудження. Однак, протягом наступних 14 діб ще п’ять самок мали ознаки статевого збудження, і загальний показник заплідненості в третій дослідній групі досягнув 80%. Найкращий результат продемонструвала комбінація інгібітора опіоїдів та препарату на основі СЖК (четверта дослідна група), що дозволило досягти показника заплідненості у 93,32% випадків. Відзначимо, що осіменіння кішок проводилося у два етапи: перше охоплювало 10 тварин, друге – 4. Проведені дослідження також зафіксували випадки переривання вагітності. У першій і четвертій групах рівень абортів становив 6,67%, що удвічі нижче за аналогічний показник у другій і третій групах. Основною причиною переривання вагітності була недостатність жовтих тіл, що призводило до низького рівня прогестерону.