Ухвала у справі про оскарження рішення третейського суду як особливий вид судового рішення

Abstract

У статті досліджуються особливості процесуального акта яким закінчується розгляд справ про оскарження рішень третейських судів. Зазначається, що особливістю такої категорії справ, є постановлення судом ухвали по суті заявлених зацікавленою особою вимог, за правилами визначеними для ухвалення рішення суду. На основі позицій науковців та аналізу відповідних норм Цивільного процесуального кодексу України автором здійснюється розмежування рішення та ухвали суду, як судових актів, що мають чітко визначену процесуальну мету. Досліджуючи судову практику у справах про оскарження рішень третейських судів, автор робить висновок про неоднозначне розуміння судами положень статті 460 ЦПК України. Зокрема, вказується випадки помилкового ухвалення судом рішення, у справах про оскарження рішень третейських судів, замість постановлення ухвали; постановлення ухвали іменем України або без вказівки на делегування їм повноважень державою. Неоднакове застосування положень ст. 460 ЦПК України знаходить також прояв у визначенні судами в ухвалах по справам про скасування рішень третейських судів строку для їх апеляційного оскарження. В одних випадках, вказується строк визначений законом для оскарження рішень, у інших – для оскарження ухвал пов’язаних із рухом справи. В той же час, наголошується на обґрунтованості закінчення розгляду справи про оскарження рішення третейського суду саме постановленням ухвали, оскільки в досліджуваній категорії справ судом не вирішується спір між сторонами по суті, відповідно ухвалення рішення є недоцільним. Для усунення правової невизначеності і формулювання чітких та зрозумілих правил постановлення остаточної ухвали у вказаній категорії справ автором вказується на доцільність викладення ст. 460 ЦПК України у новій редакції з деталізацією порядку постановлення, змісту та строків оскарження такої ухвали. В статье исследуются особенности процессуального акта которым заканчивается рассмотрение дел об обжаловании решений третейских судов. Отмечается, что особенностью такой категории дел, является вынесение судом решения по существу заявленных заинтересованным лицом требований, по правилам определенным для принятия решения суда. На основе позиций ученых и анализа соответствующих норм Гражданского процессуального кодекса Украины автором осуществляется разграничение решения и определения суда, как судебных актов, имеют четко определенную процессуальную цель. Исследуя судебной практике по делам об оспаривании решений третейских судов, автор делает вывод о неоднозначном понимании судами положений статьи 460 ГПК Украины. В частности, указывается случаи ошибочного принятия судом решения, по делам об оспаривании решений третейских судов, вместо вынесения определения; вынесения постановления именем Украины или без указания на делегирование им полномочий государством. Неодинаковое применение положений ст. 460 ГПК Украины находит также проявление в определении судами в постановлениях по делам об отмене решений третейских судов срока для их апелляционного обжалования. В одних случаях, указывается срок определен законом для обжалования решений, в других - для обжалования постановлений связанных с движением дела. В то же время, отмечается обоснованности окончания рассмотрения дела об обжаловании решения третейского суда именно постановлением решения, поскольку в исследуемой категории дел судом решается спор между сторонами по существу, согласно принятия решения нецелесообразно. Для устранения правовой неопределенности и формулирование четких и понятных правил вынесения окончательного решения в указанной категории дел автором указывается на целесообразность изложения ст. 460 ГПК Украины в новой редакции с детализацией порядке постановления, содержания и сроков обжалования такого постановления.