Окремі аспекти застосування термінології у Законі України «Про третейські суди»

Abstract

У статті здійснюється аналіз наявних у процесуальній науці підходів щодо визначення понять «юрисдикція», «підвідомчість», «підсудність», «компетенція» та їх співвідношення між собою. Проводиться порівняльний аналіз використання вказаних понять у законодавстві про судоустрій, попередній та чинній редакціях Цивільного процесуального кодексу України та Законі України «Про третейські суди». На цій основі зроблено висновок щодо відсутності у чинному законодавстві однозначного підходу до термінології, яка вживається для окреслення кола справ, що підлягають вирішенню судами різних юрисдикцій та третейськими судами. При визначенні шляхів вирішення даної теоретичної проблеми стосовно третейського судочинства автором наголошується на необхідності врахування ряду особливостей притаманних саме третейському розгляду. До таких, зокрема, належить юрисдикційний характер третейського судочинства, що підтверджується висновком Конституційного Суду України у рішенні № 1-рп/2008, від 10 січня 2008 року (справа про завдання третейського суду). Також підлягає врахуванню особливий характер спорів, які можуть бути передані на розгляд третейського суду, що окреслюється наявним у процесуальній науці поняттям «арбітрабельність», тобто здатність, властивість спору, який передбачений третейською угодою, що укладена правосуб’єктними сторонами, бути предметом третейського розгляду відповідно до матеріального права, яке застосовується під час такого розгляду, оспорювання, визнання і приведення до виконання третейського рішення. Виходячи з викладеного автором робиться висновок щодо недоцільності використання у законодавстві, яке врегульовує третейський розгляд, порядок оскарження рішень третейських судів та надавання дозволу на примусове виконання їх рішень, терміну «підвідомчість». Вноситься пропозиція щодо використання, для визначення кола справ, що підлягають розгляду третейськими судами терміну «третейська юрисдикція». В статье проводится анализ имеющихся в процессуальной науке подходов к определению понятий «юрисдикция», «подведомственность», «подсудность», «компетенция» и их соотношение между собой. Проводится сравнительный анализ использования указанных понятий в законодательстве о судоустройстве, предыдущий и действующей редакциях Гражданского процессуального кодекса Украины и Законе Украины «О третейских судах». На этой основе сделан вывод об отсутствии в действующем законодательстве однозначного подхода к терминологии, используется для определения круга дел, подлежащих решению судами разных юрисдикций и третейскими судами. При определении путей решения данной теоретической проблемы относительно третейского судопроизводства автором подчеркивается необходимость учета ряда особенностей присущих именно третейском рассмотрения. К таким, в частности, относится юрисдикционный характер третейского судопроизводства, что подтверждается заключением Конституционного Суда Украины в решении № 1-рп / 2008, от 10 января 2008 года (дело о задачах третейского суда). Также подлежит учету особый характер споров, которые могут быть переданы на рассмотрение третейского суда, определяется имеющимся в процессуальной науке понятием «арбитрабельность», то есть способность, свойство спора, предусмотренный третейским соглашением, которое заключено правосубъектном сторонами, быть предметом третейского разбирательства в соответствии к материальному праву, которое применяется во время такого рассмотрения, оспаривание, признание и приведение в исполнение третейского решения. Исходя из изложенного автором делается вывод о нецелесообразности использования в законодательстве, регулирует третейское разбирательство, порядок обжалования решений третейских судов и предоставления разрешения на принудительное исполнение их решений, термина «подведомственность». Вносится предложение об использовании для определения круга дел, подлежащих рассмотрению третейскими судами термина «третейское юрисдикция».