Застосування МСФЗ з обліку непоточних активів на практиці

Abstract

На сучасному етапі міжнародної інтеграції у економічній сфері посилюється увага до проблеми уніфікації бухгалтерського обліку. Мета сучасного бухгалтера, це аналіз, інтерпретація і використання інформації. На сьогодні на державному рівні прийнято цілу низку законодавчих та нормативних актів, які направлені на перебудову національної системи бухгалтерського обліку та звітності та приведення її у відповідність до вимог міжнародних стандартів фінансової звітності. Концептуальна основа фінансової звітності передбачає, для того, щоб фінансова інформація була корисною для користувачів, вона повинна бути доречною та правдиво подавати те, що вона призначена подавати. Корисність фінансової інформації посилюється, якщо вона є зіставною, її можна перевірити, вчасною та зрозумілою. За Міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ) активи підприємства містять у собі грошові кошти, землю, будівлі, машини та інше майно, а також майнові права. Згідно Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 (НП(С)БО 1) активи суб’єкта господарювання, це ресурси контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. На наше переконання найбільш важливою економічною складовою, яка забезпечує ефективне функціонування діяльності будь-якого суб’єкта підприємництва в будь-якій країні, є непоточні активи, зокрема найбільш активна їх частина – основні засоби. Найбільш важливим питанням при переході підприємства на застосування МСФЗ та формуванні облікової політики є вибір моделі обліку основних засобів. Як визначено у МСБО 16 суб’єкт господарювання має обирати своєю обліковою політикою або модель собівартості (пункт 30 МСБО 16) або модель переоцінки (пункт 31 МСБО 16), при цьому цю політику слід застосовувати до всього класу основних засобів. Ми вважаємо, що принцип собівартості є більш об’єктивним, оскільки оцінка ґрунтується на документально підтверджених даних. Бухгалтери на практиці визнають вартість активів, посилаючись на їх вартість при придбанні, а не на вартість при реалізації. В наступних наших наукових дослідженнях розглянемо документування наявності та руху непоточних активів, зокрема основних засобів, запропонуємо методичні підходи щодо визначення придатності об’єкта основного засобу до експлуатації, вибір методу нарахування амортизації та її вплив на результати діяльності суб’єкта господарювання. На современном этапе международной интеграции в экономической сфере усиливается внимание к проблеме унификации бухгалтерского учета. Цель современного бухгалтера, это анализ, интерпретация и использование информации. Сегодня на государственном уровне принят целый ряд законодательных и нормативных актов, направленных на перестройку национальной системы бухгалтерского учета и отчетности и приведения ее в соответствие с требованиями международных стандартов финансовой отчетности. Концептуальная основа финансовой отчетности предусматривает, для того, чтобы финансовая информация была полезной для пользователей, она должна быть уместной и правдиво подавать то, что она предназначена подавать. Полезность финансовой информации усиливается, если она сопоставимой, ее можно проверить, своевременной и понятной. По Международным стандартам финансовой отчетности (МСФО) активы предприятия включают в себя денежные средства, землю, здания, машины и прочее имущество, а также имущественные права. Согласно Национального положения (стандарта) бухгалтерского учета 1 (НП (С) БУ 1) активы предприятия, это ресурсы контролируемые предприятием в результате прошлых событий, использование которых, как ожидается, приведет к получению экономических выгод в будущем. По нашему убеждению наиболее важной экономической составляющей, которая обеспечивает эффективное функционирование деятельности любого субъекта предпринимательства в любой стране, есть долгосрочные активы, в частности наиболее активная их часть - основные средства. Наиболее важным вопросом при переходе предприятия на применение МСФО и формировании учетной политики является выбор модели учета основных средств. Как определено в МСБУ 16 субъект хозяйствования должен выбирать своей учетной политикой или модель себестоимости (пункт 30 МСБУ 16) или модель переоценки (пункт 31 МСБУ 16), при этом эту политику следует применять ко всему классу основных средств. Мы считаем, что принцип себестоимости является более объективным, поскольку оценка основывается на документально подтвержденных данных. Бухгалтеры на практике признают стоимость активов, ссылаясь на их стоимость при приобретении, а не на стоимость при реализации. В следующих наших научных исследованиях рассмотрим документирования наличия и движения долгосрочных активов, в частности основных средств, предложим методические подходы к определению пригодности объекта основного средства в эксплуатацию, выбор метода начисления амортизации и ее влияние на результаты деятельности предприятия.