Судова правотворчість в цивільному судочинстві та її межі при подоланні законодавчих прогалин

Курило, М. П.; Ясинок, Д. М.; Kurylo, M. P.; Yasynok, D. M.

Судова правотворчість в цивільному судочинстві та її межі при подоланні законодавчих прогалин

Курило, М. П.; Ясинок, Д. М.; Kurylo, M. P.; Yasynok, D. M.

URI: http://repo.snau.edu.ua:8080/xmlui/handle/123456789/9971

Дата: 2022

Короткий опис(реферат):

У статті здійснено дослідження процесу судової правотворчості в цивільному судочинстві як нової процесуально-правової категорії як у сфері законодавства, так і правозастосовчій практиці. Автори розкрили ті історично правові підстави, які спонукали і будуть спонукати суддів до судової правотворчості. Думка про те, що подолання законодавчих прогалин, які застосовувались у різні історичні періоди за рахунок безмежної правотворчості преторів, суддів із метою розвитку права в підсумку позитивних результатів не принесла, оскільки це породжувало певні зловживання і світ відмовився від такого напряму розвитку правосуддя. Не приніс позитивних результатів і напрям щодо більш широкої деталізації законодавства, оскільки законодавчі прогалини продовжували мати місце і за цих обставин. З цих підстав автори зробили висновок, що наявність законодавчих прогалин у поточному законодавстві є об’єктивною закономірністю, яку неможливо подолати за рахунок безмежної судової правотворчості, оскільки це може призвести до втручання судової гілки до компетенції законодавчої гілки влади. Водночас, і надмірна деталізація законодавства не принесе успіхів. З огляду на це, намагання науковців дати якесь єдине комплексне (уніфіковане) визначення поняття судової правотворчості як процесуально-правового явища результатів не мало. У той же час автори звертають увагу на те, що саме судова правотворчість поклала початок формуванню прецедентного права в Англії і на цій основі було сформовано загальне право, традиції якого об’єднали цілий ряд країн, створивши таким об’єднанням англосаксонську правову сім’ю, яка сьогодні є характерною для третини країн світу. У той же час автори підкреслюють, що суд не є творцем права, але він є єдиним органом, який має право і можливості під час своєї правозастосовчої практики на локальну правотворчість, підставами до якої є відсутність, неповнота, суперечливість чи нечіткість законодавства. З цих підстав автори роблять висновок про те, що судова правотворчість є нелінійним поняттям, а відтак воно не носить системного характеру, а тому воно не може бути якимось чином запрограмованим чи передбаченим.

Суть розробки, основні результати:

The article conducts research on the process of judicial lawmaking in civil proceedings as a new procedural and legal category in the field of law and law enforcement practice. The authors have revealed the historical and legal grounds that have prompted and will motivate judges to judicial lawmaking. The idea that overcoming the legislative gaps that were applied in different historical periods due to the unlimited lawmaking of praetors, judges for the development of law did not ultimately bring positive results, as it caused some abuse and the world abandoned this direction of justice. The direction of more detailed legislation did not bring positive results either, as legislative gaps continued to exist even in these circumstances. On these grounds, the authors concluded that the existence of legislative gaps in the current legislation is an objective law that cannot be overcome through unlimited judicial lawmaking, as it may lead to the intervention of the judiciary to the competence of the legislative branch. At the same time, too detailed legislation will not bring success. That is why the efforts of scholars to give a single complex (unified) concept of judicial lawmaking as a procedural and legal phenomenon did not work. At the same time, the authors note that it was judicial lawmaking that initiated the formation of case law in England and on this basis was formed common law, the traditions of which united a number of countries, creating such an association of the Anglo-Saxon legal family, which today is typical for a third of the world. At the same time, the authors emphasize that the court is not the creator of law, but it is the only body that has the right and opportunities during its law enforcement practice for local lawmaking, based on the absence, incompleteness, inconsistency or ambiguity of law. On these grounds, the authors conclude that judicial lawmaking is a nonlinear concept, and therefore it is not systemic in nature, and therefore it can not be programmed by someone or be provided by someone.

Показати повний опис матеріалу