Вплив генетичних одиниць на показники росту і формування ексрер’єру у телиць української чорно-рябої молочної породи

Abstract

При створенні і подальшому удосконаленні молочних порід худоби в сучасних умовах активно використовується метод розведення за лініями, який обов’язково потрібен для створення певної структури кожної породи. Це дає можливість забезпечувати її розвиток. У породах, які мають широкий ареал міститься значно більше генеалогічних одиниць ніж у зональних і локальних. Це походження суттєво впливає на генотип тварин і у подальшому формуванню його фенотипу. Тому нашим завданням було дослідити особливості росту, розвитку і формуванню екстер’єру в умовах господарства високого технологічного рівня. В результаті проведення досліджень було встановлено, що на показники росту і розвитку в різні вікові періоди мали вплив генотипові походження, а саме належність до певної генеалогічної одиниці. Так найбільший приріст за весь період вирощування спостерігалася у тварин лінії Валіанта 1650417315, другий за рангом мали тварини лінії Чифі 1427381, третій – Белла 166736674, четвертий – Елевейшна 1491007 і останній Старбака 352790. В останній період наших спостережень прирости значно уповільнюються по всім дослідним групам. Так по групі тварин л. Валіанта 1650447315 це зниження становило 161,0 г, л. Белла 166736674 – 163,8 г, л. Чифа 1427381 – 148,6 г, л. Елевейшна 1491007 – 124,7 г та л. Старбака 352790 – 175,1 г. При порівнянні основних промірів ремонтних телиць різних генеалогічних формувань встановлено, що за висотою в холці переважали тварини л. Старбака 352790. Ця перевага становила від 1,0 до 4,0 см з вірогідною перевагою над групами Белла 166736674 (Р>0,99) та Чифа 1427381 (Р>0,999). За глибиною грудей перевага спостерігаласть у тварин л. Валіанта 16504147315. Вона становила 0,9 см над тваринами групи Белла 166736674, 0,7 см л. Чифа 1427381, 0,6 см л. Елевейшна 1491007 та 2,1 см л. Старбака 352790 (Р>0,999). Ремонті телички української чорно-рябої молочної породи в різних генеалогічних одиниць умовах ПОСП хлібороб мали достатньо інтенсивні показники середньодобових приростів, які змогли забезпечити живу масу у 18 місяців на рівні 420–440 кг в залежності від групи. Між групами спостерігались відмінності за показниками абсолютних, добових та відносних приростів.