Діагностика та лікування за гістомонозу індиків в присадибних господарствах

Abstract

Встановлено, що гістомоноз реєструвався у 82% обстежених індиків з присадибних господарств Сумської області і в більшості випадків клінічно проявлявся виснаженням птиці, відставанням у рості, анемічністю шкіри голови. При патологоанатомічному розтині спостерігали некротично - проліферативні вогнища в печінці, тифліт, перитоніт. Індивідуальне задавання метронідазолу за гістомонозу індиків покращує терапевтичний ефект на 6,7 % в порівнянні з задаванням цього препарату груповим методом. Критичними періодами в розвитку спалахів гістомонозу є перший місяць життя індиків в стаціонарно неблагополучних господарствах та 2-3 місяць життя, в період вигону на пасовища, у відносно благополучних господарствах. Установлено, что гистомоноз регистрировался у 82% обследованных индюков с приусадебных хозяйств Сумской области и в большинстве случаев клинически проявлялся истощением птицы, отставанием в росте, анемичностью кожи головы. При патолоанатомическом вскрытии наблюдали некротически - пролиферативные очаги в печени, тифлит, перитонит. Индивидуальное скармливание метронидазола при гистомонозе индюков улучшает терапевтический эффект на 6,7 % по сравнению с использованием этого препарата групповым методом . Критическими периодами в развитии вспышек гистомоноза является первый месяц жизни индеек в стационарно неблагополучных хозяйствах и 2-3 месяц жизни, в период выгона на пастбища, в относительно благополучных хозяйствах.